На початок XIX ст. в Україні цар ський уряд повністю ліквідувававтономний козацько-старшинський адміністративний устрій і утвердив у ній загальноімперське законодавство, загаль-норосійське судочинство і адміністративне управління. Внаслідок цього зникло багато українських установ —■ Генеральна військова канцелярія, полкові, сотенні канцелярії, козацькі суди, канцелярія Запорізької Січі і т. ін., відповідно, не стало документів, які в них творилися. Тепер законодавчі акти та інші офіційні документи виходили лише від царського уряду, центральних і місцевих державних установ. Вони повністю поширювались і на українські землі, і, цілком зрозуміло, служать джерелами для історії України. Поряд з ними важливими джерелами є статистичні дані, матеріали політичних партій і громадських організацій, періодична преса, мемуари, щоденники, приватне листування. Особливо цінними, хоч до них і треба ставитись дуже критично, є матеріали поліцейсько-жандармських каральних і судово-слідчих органів, де відклалися справи політичних процесів — декабристів, кирило-мефодіївців, народників, справи про селянський і робітничий рух, про діяльність політичних організацій і партій та окремих їх членів.
Широким є коло історичних (арх. Джерела хівних і друкованих) джерел періоду. Це праці В. І. Леніна, документи комуністичної та інших політичних партій, місцевих партійних організацій, законодавчі акти і постанови вищих органів державної влади і управління, матеріали місцевих Рад і органів державного управління, органів планування й керування народним господарством, органів суду і прокуратури, охорони здоров'я, праці, соціального забезпечення, освіти, науки, культури, громадських організацій. Поряд з цим джерелами служать статистичні матеріали, періодична преса, кінофотодокументи, спогади учасників революції 1917—1918 рр., громадянської і Вітчизняної воєн, мирного будівництва.
Працюючи над історичними документами й матеріалами, історик має брати їх не вибірково, а в усій сукупності і ставитися до них критично. Зокрема, треба зважати на те, що в радянські часи багато джерел були закриті для дослідників і ними вони не могли користуватися. Тепер для всебічного об'єктивного висвітлення історичного процесу слід залучати і ці, раніш не доступні джерела.
Студенти, як джерела для вивчення курсу історії України, мають змогу використовувати численні публікації історичних джерел, здійснені як у дореволюційний час, так і радянськими вченими.