Наполеон Бонапарт. Похід на Єгипет. Італійська кампанія прославила ім'я Наполеона Бонапарта. Очі всього французького народу звернулися на невідомого дотепер генерала, що вивів Францію на шлях перемог.
Наполеон Бонапарт народився 15 серпня 1769 р. в Аяччо наЖозефіна Боарнё, перша дружина Наполеона Корсиці. Корсика від XIV ст. належала до Генуї, але близько 1730 р. корсиканці почали вести боротьбу за визволення і здобули значну частину острова. Генуя на допомогу запросила французів, і вони в 1768—1769 pp. окупували острів. Частина корсиканців погодилася з новою владою, і до них належав також батько Наполеона Карл, який дістав уряд асесора королівського трибуналу й мав протекцію при версальському дворі. Завдяки тому Наполеон вступив до французької школи кадетів у Брієні, а пізніше до військової школи в Парижі. Ушкільні роки найбільше цікавився математикою і римською історією, особливо любив Плутарха. В 1785 р. дістав патент поручика артилерії. Із своїм полком перебував у малих місцевинах Валяж й Оксон, багато читав, познайомився з раціоналістичною літературою і з історією Сходу. Завжди почував себе корсиканцем і мріяв про визволення своєї батьківщини. Коли вибухла революція, Наполеон рішився виїхати на Корсику і там зорганізувати повстання проти Франції. Але більшість корсиканців не бачила вже виглядів на перемогу і навіть давній герой-повстанець Паскальо Паолі радив погодитися з французькою владою і новим устроєм, що його принесла революція. Усе ж Наполеон почав організовувати народну гвардію як початок національного корсиканського війська, зблизився з місцевими якобінцями і підбурював населення проти французів. Але всі ці заходи не привели ні до чого, і лояльна партія прогнала Бонапарта з Корсики.
Тоді Наполеон вступив знову до французького війська і шукав нагоди здобути собі славу і значення. Його полк у 1793 р. направлено на боротьбу з роялістами у долині Рони. Він був під Ліоном, Авіньйоном, Марселем, врешті відзначився при обороні Тулона від англійців і за короткий час здобув ступені майора, полковника й генерала бригади. Незабаром Конвент доручив йому місію розбити військові сили Генуї. Після падіння Робесп'єра, Бонапарта ув'язнили як одного з прихильників диктатора, але у в'язниці він пробув тільки 14 днів. Військове міністерство заквестіонувало його поспішний аванс і здеградувало його до генерала піхоти.
Наново Бонапарт вибився як оборонець нової конституції проти роялістів. Коли йому доручено "начальний провід,.він спровадив до Парижа 40 гармат і 5 жовтня 1795 р. картеччю розбив роялістичний бунт. Директорія в подяку за це призначила його командантом усіх внутрішніх військових сил, а з початком 1796 р. віддала Наполеонові команду у війні з Австрією в Італії. У тому ж часі Наполеон узяв собі за дружину Жо-зефіну Боарне, креолку за походженням, вдовицю маркіза Бо-арне, що брав участь у війні за Сполучені Штати. Через це подружжя Наполеон увійшов в аристократичні кола, що немало допомогло його кар'єрі.
Італійська війна 1796—1797 pp. підняла високо значення Бенапарта, бо ж він довів до корисного миру з Австрією і придбав Франції нові провінції. Неабияке значення мало також те, що він зі своїх контрибуцій доставив Директорії кількадесят мільйонів золотом, що мало велику вагу в часи тяжкої фінансової кризи.
Наполеон під час італійської кампанії зорганізував армію,наполеон Бонапарт, консул
що сліпо вірила в свого вождя. Він відчував, що за допомогою цієї армії зможе добути собі владу над Францією. Але поки що він на владу не зазіхав, а утримував добрі відносини з Директорією. Становище Директорії ставало тоді чимраз слабше. Під час додаткових виборів до палат у 1797 р. значну більшість здобули роялісти і під проводом генерала Пішгрю готували державний переворот. Але Наполеон на прохання Директорії вислав до Парижа відділ війська. 4 вересня 1-797 р. змовників було заарештовано і пізніше покарано депортацією до
Кайєнни у Південній Америці. Коли Наполеон після миру в Кампо Форміо повернувся до Парижа, народ вітав його як миротворця, а Директорія і палати влаштували на його честь свято.
Ця популярність Наполеона непокоїла директорів, і вони намагалися усунути небезпечного генерала з Парижа. Спочатку планували відправити його до Ірландії, щоб там викликати' повстання проти Англії, котра все ще вела війну з Францією. Але тому, що цей проект показався важким до реалізації, його поки що відложено, а Наполеон почав у великій тайні приго-. товляти похід — на Єгипет. Він здавна цікавився Сходом, а Єгипет уважав за базу, з якої Франція могла захищати свої інтереси на Середземному морі, опанувати турецькі провінції і розпочати наступ на англійські колонії в Азії.
18 травня 1798 р. французький флот рушив з Тулона на схід. Англійський адмірал Нельсон за всяку ціну хотів перешкодити французам у цій виправі, але не міг їх ніде зустріти, хоч переїздив ціле море від Гібралтару аж до Сирії. Бонапарт захопив острів Мальту, що належав орденові іоанітів, і залишив тут французьку залогу. Потім, без будь-яких перешкод доплив до Єгипту і 2 липня зайняв Александрію. Після тяжкого походу через пустиню французьке військо дійшло до Каїра. Тут заступила йому шлях славна кіннота мамелюків. Наполеон видав прокламацію до війська, в якій згадав, що «з пірамід сорок століть споглядає на французьких войовників». Французи перемогли 21 липня 1798 р. Але тим часом Нельсон 12 серпня зненацька напав на французький флот у пристані під Абу-Кірем і так його погромив, що залишилося тільки чотири кораблі. Бонапарт залишився відрізаний від Франції і мусив сам власним промислом утримувати військо. Але багата країна мала доволі пшениці, рису, всякої ярини, худоби, так що було чим прожити. Наполеон з великою енергією почав організувати управу, судівництво, податкову систему. Він виявив тут незвичайний талант адміністратора і володаря. Бажаючи привернути до себе міське населення, він запевнив його в релігійній терпимості і до магометан відносився дуже Приязно. Досліджував пильно еистему каналів Єгипту і студіював плани будівництва каналу до Червоного моря. Наполеон привіз із собою до Єгипту понад сотню учених і утворив з них науковий інститут, що почав досліджувати єгипетську старовину, природу й господарство. Серед учених був тут математик Монж, хімік Бертоле, астроном Лаплас.
Але французам не вдалося завоювати симпатії фанатичного населення і на заклик Туреччини в жовтні 1798 р. в Каїрі вибухло повстання. Бонапарт розгромив повстанців гострими засобами, так що б 000 людей втратило життя, і наложив на Єгипет тяжкі контрибуції. На початку 1799 р. він рушив походом на Сирію, щоб добути собі шлях до Європи. Він захопив Яффу, але сильно укріпленого англійцями Аккону (Жан д'Акр) не зміг добути. Мав ще кілька дрібніших перемог, але коли у війську почалися епідемії, він мусив вертатися назад. Військо терпіло великі нестатки, багато людей вимерло по дорозі, ледве частина вернулася здоровою. Наполеон весь час разом із військом терпів усі нестатки, не дозволяючи собі ніяких послаблень. У червні недобитки армії були в Єгипті. Проти французів виступили тепер турки, але в бою під Абу-Кірем 25 липня 1799 р. Наполеон розбив їх наголову, — це була одна з найкращих його перемог. Тоді до Єгипту прийшли вістки про невдачі Директорії, і Бонапарт рішився вернутися до Європи.