Початки соціалізму. Водночас із зростом промисловості і добробуту міщанства відбувся занепад робітничої верстви, що потрапляла у все більшу нужду, не маючи ніяких політичних прав, щоб стати на свій захист. Міщанська монархія Людовіка Філіппа не проявляла бажання розв'язати цю справу, а тільки поліційними засобами стримувала невдоволення мас. Дослідженням соціальних справ у Франції, так само як і в Англії, займалися тільки різні вчені-теоретики, а ще більше гуманітарні фантасти, що придумували способи, як би стримати занепад «четвертого стану». У першій половині XIX ст. постає т. зв. утопічний соціалізм — теорія, що подавала різні способи полагодження суспільних питань, але здебільшого нереальні і неможливі для здійснення у практичному житті.
Одним із таких благородних фантастів був граф Клод Анрі Сен-Сімон (1760—1825). Він був учнем визначного раціоналіста Д'Аламбера і від молодих літ віддавався дослідам розвитку громадянства.З великим захопленням привітав він Велику революцію, а під час якобінських переслідувань втратив майно і потрапив до в'язниці. Там обдумав він «організаційний план», як у майбутньому має бути ведена продукція, щоб забезпечити рівно всіх громадян і всім дати рівне щастя. Він перший зазначив противенство між «народом» та «буржуазією» і можливість вирівняння різниць бачив тільки в християнському наказі взаємної любові. На його погляд, усім господарством повинна орудувати держава, а парламент повинен складатися з трьох палат — винаходів, контролю і виконання, що цілеспрямовано мали б кермувати продукцією.
Теорії Сен-Сімона знайшли багато прихильників, що в різних напрямах розвивали соціалістичну доктрину. Іспанський жид Родрігес у 1825 р. заснував перший часопис, присвячений соціальним дослідам, лід назвою «Продюктер». Сен Адам Бацар (1791—1832), давній карбонарій, був першим вимовним агітатором нових ідей. Він жадав, щоб усі засоби продукції, а в першій мірі землі і капітали, перейшли з приватних рук до держави, щоб закінчилося «використовування людини людиною». Він поставив клич: «кожному відповідно до його таланту, кожному талантові відповідно до його праці». Бартельмі Проспер Анфантен (1796—1864), банковий урядовець, видав у 1828 р. фантастичний роман «Спомини промисловця з 2240 p.». Він передбачав ліквідацію всіх суспільних різниць і приватно? власності, а провід у господарській продукції вів би державний центральний банк, що розділяв біг працю між усіма відповідно до здібностей кожного. В 1829 р. він зорганізував «сенсімоністичну релігію» й у найближчих роках здобув собі 40 000 прихильників, а в різних районах Парижа відкрите^ аудиторії для його «богослужінь». Він виступав проти нерозривності подружжя і жадав свободи жінки. Це спричинило розрив його «родини», і, врешті, «батько» Анфантен виїхав на село з 40 найвірнішими учнями. Там, убрані в чернечий одяг, з довгим волоссям і бородами, вони займалися управою ріллі і своїми релігійними практиками, аж поки суд не розігнав їх «родину» під приводом образи публічної моралі.
Шарль Фур'є (1772—1837), збанкрутований купець і банковий урядовець, виробив суцільну «соціальну систему», що мала дати людству добробут і щастя. На місце малих родинних господарств він хотів завести велике об'єднання — «фалангу» що мала обіймати 1200—1800 . родин, і вести спільне госпо- І дарство на просторі одної квадратної милі. Праця І ділиться на різні класи і відділи, як домашнє господар- І ство, управа ріллі, промис- ■ ловість, навчання, мистецтво та ін., і кожний член фаланги дістає заняття відповідно до своїх здібностей. Висліди праці ділять відповідно до ' вкладеної роботи і потреб учасників. Всім кермує виборна рада старшин. Фур'є хотів зреалізувати свою систему і видав публічний заклик до «приятеля людства», що схо- -1
Луї Блан, теоретик соціалізму че прийти тому З ДОПОМОГОЮ
одного мільйона; упродовж 12 років щоденно в одній годині йшов на означене місце, чекаючи на цього невідомого добродія.
В іншому напрямі повів свої теорії Пер Жозеф Прудон (1809—1865), спершу друкар, що самоосвітою здобув собі незвичайно широкі знання. В 1840 р. він видав книжку під назвою «Що таке власність?» і на поставлене питання відповів: -«Власність — це крадіж». Він виступав не тільки проти приватної власності, але також проти маєткової спільноти, бо вся- І ка власність дає можливість сильнішому гнобити слабших; ко- . жен повинен мати тільки те, що собі сам запрацює. Він піддав критиці всі дотеперішні соціалістичні теорії і домагався ліквідації державної влади, що обороняє сильних; його ідеалом була анархія, без усякого державного примусу.
На практичну платформу поставив свої соціальні домагання Луї Блан (1811—1882). В 1839 р. він видав малу книжечку , під назвою «Організація праці». Він захищав «право на працю». Кожен громадянин повинен мати можливість працювати і жити із здобутків своєї праці. -Коли її нема, повинна її постачати держава,, закладаючи «громадянські варстати». Ці вар-стати з часом обіймуть усю продукцію і будуть розподіляти кожному те, що йому до життя потрібне. Щоб робітництво могло осягнути свої домагання, воно повинно брати участь у політичному житті і добитися участі у владі.
Ці різнорідні теорії проникали все більше в робітничу масу через популярні часописи і товариства, що мали на меті соціальні переміни, як «Союз приятелів народу», «ТовариствоСцена з Лютневої революції у Парижі в 1848 р.
прав людини», «Товариство рівних» та ін. Одні з тих ор-•ганізацій свої надії бачили у вибуху нової революції, інші змагали до послідовних реформ ^т. зв. реформісти). Увесь цей соціалістично-комуністичний рух підкопував усе більше міщанську монархію.