Політика Наполеона III. У внутрішній політиці Наполеон III ішов шляхами Наполеона І. Головною основою держави він уважав авторитет влади і свою владу намагався скріпити за допомогою сильної армії та широкою ініціативою у справах, що торкалися добробуту й розвитку громадянства. Так само, • як його стрий*, він був великим будівничим Франції, залюбки проектував і будував нові гостинці, залізниці й мости, регулював ріки, проводир канали. Всюди він протегував розбудову міст, чи то коштом держави, чи самоврядування. Париж перебудовано тоді за новим планом: знесено багато старосвітських вузьких вулиць, а побудовано нові дільниці з новими гігієнічними улаштуваннями. Наполеон розумів значення великого міщанства, сам любив вести інтереси й стежив пильно за економічним розвитком громадянства. В 1855 р. у Парижі відбулася виставка промисловості й мистецтва, що привабила до Франції багато чужоземних гостей і немало причинилася до піднесення господарства. За прикладом Англії заведено систему вільної торгівлі і скасовано докучливі мита. Дуже широко розвинувся кредит, а біржа, банки й акційні товариства досяг-ли небувалої сили та значення. Але навчений досвідом орлеанської династії, Наполеон III не давав міщанству необмеженої влади, а дбав про суспільну рівновагу. Великі публічні підприємства давали працю народним масам, проведено деякі реформи у робітничому законодавстві, а в конечній потребі держава виступала з гуманітарною ініціативою. Так, наприк лад, у 1853 р. під час дорожнечі відкрито т. зв. пекарські каси що продавали дешевий хліб.
При зверхньому лібералізмі Наполеон не допускав до тог# щоби впливи громадянства виростали понад авторите імператорської влади. Закон про товариства давав урядов такі широкі права, що ніякий напрямок, противний імперії, не міг довго втриматися. Так само закон про пресу піддавав публічну думку під контроль влади. Велику роль відігравала поліція, що стерегла монархічного ладу й заздалегідь перепиняла всякі спроби революції. Опозиція зникла майже безслідно. Легітимісти, тобто прихильники Бурбонів, не давали про себе знаку життя, хоч жив іще останній з роду — граф Шамбор; проводирі орлеаністів, як Гізо й Тьєр, віддалися літературній праці; республіканці виїхали на еміграцію — до Англії, Бельгії або Швейцарії. Змови різних запальних одиниць проти імператора не доводили ні до чого. Раз тільки, в 1858 p., Наполеон III з дружиною наразився на смертельну небезпеку, коли італійський революціонер Орсіні кинув бомбу на імператорський повіз, але і з цього замаху вийшов щасливо. Щоб запобігти таким подіям на майбутнє, уряд видав дуже суворий закон про безпеку держави. На його основі арештовано до 2 000 політично підозрілих і частину їх покарано депортацією. Це остаточно придушило всякий рух, не прихильний імператорові.
Щоб утримати свій престиж у Франції і здобути належний вплив у Європі, Наполеон III розпочав широкі акції на міжнародному полі. Перш за все зайнявся французькими інтересами на Сході і тут потрапив у конфлікт із Росією.