Революції в Іспанії і Португалії. Іспанія, знищена наполеонівською окупацією, не скоро прийшла до внутрішнього ладу й спокою. В 1814 р. вернувся із заслання король Фердійанд VII (1814—1833) і відразу почав ліквідувати все те, що завела тут наполеонівська влада. Він скасував ліберальну конституцію 1812 p., наказав ув'язнити кількох міністрів і багатьох депутатів, повернув давню інквізицію та монастирі, запросив до Іспанії орден єзуїтів, що саме тоді був обновлений папою, та реституював ** права духовенства й шляхти Всіх урядовців й офіцерів, що служили королеві Йосифові, звільнив зі служби і прогнав із столиці. Сконфісковані церковні маєтності король
Від лат. denuntio — повідомляю (тут — доносити). Відновлення у попередньому правовому становищі. Повернув церкві, а тих, що їх купували, покарав грошовими штрафами. В'язниці були переповнені давніми революціонерами, або тими, що їх влада підозрівала в небезпечних замислах. Короля оточувала камарилья із визначних панів, духовних і дворян, що заохочували його до чимраз дальших виступів проти лібералів.
Але дуже скоро піднялася опозиція проти цієї безоглядної політики. Міщанство перейнялося вже революційним духом, а у війську було багато прихильників конституційного устрою. В роках 1814—1819 безнастанно кипіло в Іспанії і в різних місцях приходило до вибухів. Але революційні змагання спиралися тільки на середній стан, а селянство було під впливом духовенства й відносилося до цих рухів байдуже або вороже. Через те уряд перемагав усюди без великих труднощів. Підозрілих в участі у повстаннях вивозили до Америки, де тоді Іспанія вела війну з своїми збунтованими колоніями.
Але в 1820 р. прийшло до загальної революції. Війська, які саме висилалися за океан, у Кадісі відмовили послуху і під проводом полковника Рафаеля Рієги проголосили боротьбу в обороні давніх кортесів. У короткому часі всі провінції і міста прилучилися до революції і повернули конституційні устано-зи. Фердінанд пробував спершу за допомогою вірних військ придушити цей рух, але остаточно мусив покоритися і погодився на конституцію 1812 р.
Конституційний устрій утримався тільки три роки. Перші вибори до нових кортесів дали перевагу радикальним елементам, котрі змагали до того, щоб Іспанію перебудувати на французький революційний лад. Постали демократичні клуби з республіканськими тенденціями, і різні партії намагалися переліцитувати себе у крайніх реформах, а особливим радикалізмом визначалися «екзальтадос». Не тільки скасовано всі привілеї вищих станів, але також сконфісковано монастирські маєтності. Цей радикалізм кортесів підняв проти них оборонців давнього ладу, і почалася кривава домашня війна.
Іспанські події звернули на себе увагу всієї Європи, тим більше, що рівночасно народні • повстання пройшли також у Португалії й Італії. Меттерніх, що уважав себе оборонцем легальної влади, скликав конгреси великодержав до Опави в 1820 р. і Верони в 1822 p., щоб протиставитися революційним рухам. В Опаві представники Австрії, Росії і Пруссії підписали таку заяву: «Союзні держави зобов'язуються відмовити визнання всім нелегальним реформам. Щоб привернути до союзу держави, де це мало б місце, наперед скерму-ють до них приязні кроки, а при потребі вживуть і сили». У Вероні на домагання царя Александра вислано заклик до кортесів у Мадриді, щоб змінили конституцію. За дорученням Священного Союзу Франція вислала до Іспанії своє військо 1823 р. Тоді кортеси закликали народ до спротиву й партизанської війни. Але виявилося, що ліберали не мали підтримки в масах, і дуже скорю їх повстання придушено. Найдовше боронився Кадіс, де знайшли захист депутати кортесів; але остаточно й вони мусили капітулювати. Проводир повстання, полковник Рієга скінчив смертю з руки ката. Французькі залоги залишилися в Іспанії до 1828 р. і за їх допомогою Фердінанд VII утримав абсо-лютичну управу.
Але це вперте утримування давнього устрою принесло Іспанії великі втрати поза океаном —■ в Америці. Тамтешні іспанські колонії під впливом революції у метрополії почали вимагати для себе конституційних прав. Коли ж іспанський уряд на це не погодився, у Південній і Центральній Америці прийшло до довголітньої війни, у якій постали незалежні республіки: Венесуела, Колумбія, Перу, Болівія, Чилі, Аргентина, Парагвай, Мексика та ін. Іспанія перестала бути світовою імперією.
Іспанська ревфіюція мала вплив також на Португалію. В 1821 р. у головних містах Ліссабоні й Порту прийшло до народного руху, і король Хуан VI (1816—1826), що перебував тоді у Бразилії, .мусив погодитися на конституцію. Але як тільки вернувся до Португалії, взяв назад свої обітниці і почав переслідувати конституціоналістів та масонів. Його наслідник Дон Педро в" 1826 р. надав нову конституцію, щоб забезпечити престол своїй доньці Марії Глорії, бо сам виїхав зайняти бразильський престол. Меттерніх намагався викликати інтервенцію Священного Союзу, але тоді англійський міністр Кенінг рішуче виступив на захист самостійності Португалії і вислав до Ліссабона британський флот. Свою промову^ парламенті він закінчив словами: «Ми йдемо до Португалії не з тим, щоб там панувати, не тому, щоб там наказувати, не тому, щоб приписувати конституції, але щоб боронити і захищати незалежність союзника. Ми йдемо, щоб прапори Англії поставитина добре відомих височинах Ліссабона. Де стоять ці прапори, там не появиться ніяка чужа влада!»
Але як тільки англійський флот залишив Португалію, королевич Дон Мігель підняв повстання? опанував державу і повернув назад абсолютизм (1828—1834).