СУПЕРЕЧНОСТІ В ЄВРОПІ ТА СПРОБИ ЇХ РОЗВ'ЯЗАННЯ
Підписання мирних договорів і врегулювання основних протиріч між держами-переможцями на базі Версальсько-Вашингтонської системи сприяло, в цілому, стабілізації міжнародних відносин. Однією з очевидних слабих сторін міжнародної ситуації в Європі була невре-гульованість відносин між західними державами і Радянською Росією. 10 квітня 1922 р. для вирішення проблеми економічної відбудови Європи і врегулювання фінансових суперечок була скликана міжнародна конференція в місті Генуя (Італія), в якій брали участь 29 держав, в тому числі й делегація Радянської Росії.
Головним на конференції було "російське питання". Західні держави були готові визнати радянський уряд, але ціною прийняття ряду умов: визнання всіх боргів царського і Тимчасового урядів (складали 18,5 млрд. золотих рублів), повернення іноземцям їх підприємств на території Росії чи компенсації за них, скасування монополії зовнішньої торгівлі та ін. Радянська делегація погодилася на оплату колишніх російських боргів при умові відшкодування збитків, заподіяних інтервенцією союзників (вони були обраховані в 39 млрд. золотих рублів), а також надання економічної допомоги Росії для відбудови економіки. Західні держави не погодилися з такою контрпропозицією і конференція 19 травня 1922 р. припинила свою роботу.
Однією з самих складних проблем була проблема виплати Німеччиною репарацій. Встановлений розмір їх щорічних виплат Німеччині був не під силу. Вона систематично затримувала і зривала виплати та строки поставок Франції і Бельгії в рахунок репарацій, що ускладнювало відносини між цими державами і Німеччиною. 11 січня 1923 р. об'єднані франко-бельгійські війська окупували Рурський басейн і Рейнську область. Німецький уряд закликав населення окупованих територій до страйку. Проти французької акції виступили США, Великобританія та інші країни. Франція змушена була вивести війська із окупованих територій.
Для обговорення проблеми репарацій в серпні 1924 р, в Лондоні була скликана Міжнародна конференція, в основу рішень якої було покладено новий репараційний план — "план Дауеса" (американський експерт Ч.Дауес очолював спеціальну комісіїо), який скорочував щорічні суми репарацій, які повинні були зростати поступово по мірі відбудови промисловості. Репарації повинні були стягуватися за рахунок побічних податків (зростання цін на товари повсякденного попиту), надходжень від прибутків залізниць (тому тарифж на залізничний транспорт було підвищено) і частково, за рахунок прибутків промисловості. Німеччині надавалися значні кредити, які були використані для відбудови німецького економічного, а в подальшому, і військового потенціалу. Надаючи допомогу Німеччині Західні країни, розуміли, що вони вирощують небезпечного для себе конкурента, але розраховували на те, що майбутня її економічна експансія розгорнеться у східному напрямку.
Загострення франко-німецьких протиріч спонукало до скликання міжнародної конференції в жовтні 1925 р. у Локарно (Швейцарія). В конференції брали участь Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Польща і Чехословаччина. Основним документом конференції був Рейнський гарантійний пакт між Францією і Бельгією з одного боку і Німеччиною з другого, які брали зобов'язання утримуватися від порушення кордонів та агресії. Гарантами пакту стали Великобританія та Італія. Спроби Чехословаччини і Польщі скласти такий пакт щодо гарантії східних кордонів Німеччини не були підтримані.
Під час проведення Генуезької конференції делегації Німеччини і Радянської Росії, перебуваючи в містечку Раппало поблизу Генуї, домовилися про відновлення між ними дипломатичних відносин і відмову від будь-яких, пов'язаних з минулим, взаємних претензій.
Німецьким фірмам були передані в концеспо деякі економічні об'єкти на території Радянської Росії, були утворені також змішані компанії. Радянська Росія прагнула одержати технічну допомогу німецьких інженерів, а Німеччина — обійти Версальський договір, випробовуючи на території СРСР заборонену зброю та готуючи спеціалістів для її використання. Так, починаючи з 1923 року німецька фірма "Юнкере" випускала літаки в підмосковському пригороді Філі. Більш як 300 тисяч снарядів в рік випускалось на реконструйованих за допомогою німецьких спеціалістів заводах в Ленінграді, Тулі та Златоусті, підводні човни і панцерники — в доках Ленінграду і Миколаєва. В розпорядження Німеччини в 1922-1930 pp. були передані центри по підготовці німецьких військових: центр по підготовці німецької авіації поблизу Липецька, школа хімзахисту у Саратові, школа по підготовці танкістів в Казані та ін. Ці зв'язки припинилися з приходом до влади Гітлера.
В квітні 1927 р. міїгістр закордоних справ Франції А.Бріон звернувся до державного секретаря Ф.Келлога з пропозицією укласти між двома країнами договір, в якому вони відмовилися б від війни як засобу національної політики. Ф.Келлог запропонував надати йому багатосторонній характер. 26 серпня 1928 р. у Парижі "Пакт Бріона-Келлога" був підписаний. В лютому 1929 р. у Москві відбулося підписання договору, за яким СРСР, Польща, Латвія, Румунія і Естонія заявляли про достроковий вступ його в дію. Потім до пакту приєдналися Литва, Іран і Туреччина.