Віденський конгрес. Конгрес для впорядкування справ Європи зібрався у вересні 1814 р. До Відня з'їхалися всі володарі і найвизначніші представники всіх держав. Австрію ре-, презентував Меттерніх, людина талановита й енергійна, що в недовгому часі став диктатором усієї Європи, і не менш талановитий його співробітник Генц; представниками Росії були Нессельроде, Штакельберг й українець Розумовський; Великої Британії — Касльрі і Веллінгтон; Пруссії — Гарденберг і Гумбольдт; Церковної держави — кардинал Консальві. В імені Людовіка XVIII приїхав Шарль Талейран, колишній єпископ, вільнодумний член Народних Зборів, міністр закордонних справ Наполеона, що один із перших перейшов на службу Бурбонів, —г дуже зручний і хитрий дипломат. Провід конгресу спочатку був у руках чотирьох переможців Наполеона — Англії, Росії, Австрії і Пруссії, але Талейран своєю зручністю зумів добути належне місце також для Франції й Іспанії. Між великодержавами приходило .до непорозумінь і спорів у різних справах, так що мало не прийшло до розбиття конгресу. Був момент, коли вже Австрія, Франція й Англія зав'язали союз проти Росії і Пруссії, але вістка про появу Наполеона у Франції присилувала держави до порозуміння. Наради відстрочено, а після остаточної перемоги над Наполеоном переговори йшли далі без перешкод. Зібране у Відні аристократичне товариство святкувало мир безнастанними забавами. День у день відбувалися бали, маскаради, живі образи, фейерверки, каруселі, перегони, лови,' перегляди військ. Врешті, у червні 1815 р., конгрес покінчив свої засідання і проголосив остаточні рішення.
Головним змаганням, що кермувало політикою переможців, була реставрація правних династій, тобто повернення Європи до такого політичного стану,, в якім вона була перед революцією. Але це не всюди можна було провести в життя, тому держави мусили погодитися на різні переміни.
Франція спершу мала дістати дуже корисні умови, але після «ста днів» покарано її за прихильність Наполеонові. У другім Паризькім мирі, 20 листопада 1815 р. (вже після закінчення конгресу), територію її зменшено до границь 1790 р.; до того ж вона мала заплатити контрибуцію 700 мільйонів франків і впродовж п'яти років утримувати в 17 твердинях військо союзників у числі 150 000 людей.
Австрія дістала назад Тироль, Зальцбург і Ломбардію, а також Венецію і Далмацію замість утраченої Бельгії; Росія повернула Австрії Тернопільщину.
Бельгію і Люксембург прилучено до королівства Нідерландів, під владою Оранської династії. Великодержавам залежало на тому, щоб на північ від Франції існувала сильна держава. Але Нідерланди втратили багато колоній на користь Англії.
В Італії давні династії добули свої території, деколи прибільшені. До королівства Сардинії прилучено Сабавдію і Геную; Модену, Тоскану і Парму дістали бічні лінії Габсбургів, Лукку — Бурбони. Церковна держава добула давні границі. Неаполь і Сицилію злучено в одно королівство під владою давнього короля з іспанських Бурбонів. До Іспанії вернулися Бурбони, до Португалії — Браганци.
З Росією злучено персональною унією Польське королівство (тобто Варшавське князівство); Краків став вільним містом під опікою Австрії, Пруссії і Росії.
Німеччина мала*гворити Німецький Союз, до якого входило цісарство Австрії, 5 королівств (Пруссія, Баварія, Ганновер, Саксонія, Вюртенберг), 18 князівств, 1 графство і 4 вільних міста (Франкфурт, Гамбург, Бремен, Любек). Спільні справи Союзу мав вирішувати з'ізд представників держав під проводом Австрії „у Франкфурті-на-Майні. Пруссія побільшила свою територію, бо дістала половину Саксонії, Великопольщу, шведське Помор'я і країни на Рейні.
Велика Британія в Європі здобула Мальту, протекторат над Об'єднаною державою семи іонійських островів (Корфу і сусідні) і Гельголанд від Данії. Крім того, вона незвичайно побільшила свої колонії: в Центральній Америці здобула від Голландії Гвіану і від Франції — Тобаго та інші острови в Малих Антілах; в Африці — голландську Капландію; на Індійському океані від Голландії — Цейлон; від Франції — Маврикій і Сейшели.