24. ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
Австро-Угорська монархія почала розпадатись в кінці першої світової війни. Чеські та словацькі землі здавна добивалися автономії. Чехи і словаки виступали проти участі у війні. В роки війни виник і все більше поширювався рух за відокремлення від Австро-Угорщини.
Коли звістка про те, що Австро-Угорщина запросила миру, дійшла до Праги Чехословацький комітет взяв всю повноту влади в чеських і словацьких землях в свої руки і проголосив 28 жовтня 1918 р. створення Чехословацької республіки 14 листопада 1918 р. були скликані Тимчасові національні збори, які стали органом законодавчої влади. Збори обрали першим президен-том Республіки відомого політичного діяча Т^ІасагдшаЧіа Паризькій мирній конференції 1919 р. були визначенні кордони нової держави. В її склад ввійшли чеські землі, Словаччина, Закарцанька Україна (незважаючи на ріїпення Народних зборів Закарпаття про возз'єднання з Україною), а пізніше частина Сілезії, що попередньо входила в склад Німеччини. В результаті цього майже третину всього населення Чехо-словаччини стали складати національні меншини — німці, угорці, українці та інші.
Характерною рисою політичної системи Чехословаччини стала багатопартійність. Одну з найбільш впливових партій — народно-соціа--лістичну — очолювали Т.Масарик і Е.Бенеш. Виникли також і політичні партії національних меншин.
В перші роки незалежності в Чехословаччині були проведені значні реформи. Дворянство було позбавлено політичних привілеїв, оуло вста-новлено 8-годинний робочий день, введено загальне виборче право, а також соціальне страхування. Земельна реформа в країні ліквідувала німецьке і угорське крупне землеволодіння. Вилучена земля переда- j валася дрібному селянству за оплату в кредит.
Демократичний лад, що закріпився в Чехословаччині, юридично закріпила_ конституція 1920 р. Вона проголошувала Чехословаччину демократичною" республікою на чолі з двохпалатним парламентом і президентом. Вибори в парламент проводилися на основі загального, прямого, рівного і таємного голосування. Президент обирався національними зборами (парламентом). Йому надавалося право скликання,відстрочки і розпуску національних зборів, звільнення з посади міністрів. Президентом Чехословаччини з 1918 по 1935 pp. був Т.Масарик, а з 1935 по 1938 pp. — Е.Бенеш.
Чехословаччина була не тільки самою розвинутою частиною колишньої монархії Габсбургів, але й однією з найбільш промислово розвинених країн Європи з порівняно з високим життєвим ршнем населення і відносною політичною стабільністю. В двадцяті роки чеський капітал, користуючись тимчасовим послабленням Німеччини, вдало проникав на ринки Центральної та Східної Європи. В самій же країні його позиції все більше послаблювалися, що було основною з причин поступового ускладнення національних відносин. Велика кількість політичних партій у Чехосдоваччині не давала жодній із них можливості для переваги на виборах у парламент і створення однопартійного уряду, що зумовило коаліційніс ть майже всіх урядів країни на протязі
78

міжвоєнного-двадцятиріччя і розгортання політичної боротьби, хоча Чехословаччина і відрізнялась політичною стабільністю серед інших держав.
Світова економічна криза 1929-1933 pp. охопивши Чехословаччину, особливо вразила її національні регіони, що ще більше загострило національне питання. Посилювалось тяжіння до самостійності серед словацького населення. З встановленням гітлерівської диктатури в Німеччині, зростає рух за приєднання до неї серед судетських німців Чехословаччини. В цих умовах спроби чеських націоналістичних кіл встановити в країні диктатуру не знайшла підтримки мас, а ініціатива лівих сил за створення Народного фронту проти фашизму і загрози війни переслідувалася правлячою коаліцією.
Перед загрозою агресії з боку фашистської Німеччини чехословацький уряд уклав в травні 1935 р. договір про взаємодопомогу з СРСР, але поставив її надання в залежність від позиції Франції. Тим часом діяльність сепаратистських кіл, особливо в німецьких районах Чехословаччини, все більше активізувалася. Гітлерівська Німеччина вже відкрито ставила питання про передачу Судетської області. Щоб уникнути конфлікту в Європі, Німеччину підтримали уряди Великобританії та Франції.
Для рішення питання 29-30 вересня у Мюнхені було скликано конференцію представників Великобританії, Франції, Німеччини та Італії, яка й прийняла рішення про передачу Німеччині Судетської області Чехословаччини, а також деяких чехословацьких земель Польщі та Угорщині. Мюнхенська угода, несправедлива відносно Чехословаччини, дала початок розпаду держави. Після неї курс на відокремлення взяли Словаччина і Закарпатська Україна, що проголосили свою незалежність 14 березня 1939 р.
Словаччина стала формально самостійною, але фактично сателітом Німеччини, а в Закарпатську Україну вторглися угорські війська і вона з відома Гітлера була включена в склад Угорщини. 15 березня 1939 р. німецькі війська вступили і окупували решту чеських земель. Чехословацька держава була ліквідована.