"ХОЛОДНА ВІЙНА" (друга половина 40-х — перша половина 50-х років).
Співробітництво в складі антигітлерівської коаліції між СРСР та країнами Заходу поступово стало переростати в протистояння, в першу чергу по лінії СРСР-США. Однією з причин його було не тільки встановлення радянського контролю в країнах Центральної і Південно-Східної Європи, де радянське керівництво робило все можливе, щоб привести до влади прорадянські сили і поперед усім комуністичні партії, а також і тим, що воно цим не обмежувалося.
В 1945-1946 pp. СРСР пред'явив територіальні претензії до Туреччини, домагаючись зміни статусу чорноморських проток, а також права на створення військово-морської бази в Дарданеллах. На початку 1946 р. США і Великобританія змушені були звернутися до СРСР з вимогою вивести його війська з Північного Ірану, де вони перебували з 1941 p., a на півдні Ірану стояли британці. І англійські і радянські війська згідно домовленостей повинні були залишити Іран через 6 місяців після завершення війни. Великобританія зробила це, а СРСР ні; при його допомозі в Північному Ірані було утворено автономний уряд. В цей же час активізується партизанський рух в Греції на чолі з комуністами, що отримували допомогу з Албанії, Югославії і Болгарії, де також при владі були комуністичні партії. Тоді ж на одній із нарад міністрів закордонних справ країн постійних членів Ради Безпеки ООН, яка розглядала проблеми підопічних територій, СРСР виступив з вимогою надати йому права на протекторат над Лівією, щоб забезпечити свою присутність в Африці і південному Середземномор'ї.
З другого боку в США, боржником яких стала не тільки вся Західна Європа а й інші країни світу, посилення радянського впливу розглядалося як безпосередня загроза. Цієї точки зору притримувалися і політичні лідери та державні діячі країн Західної Європи. 5 березня 1946 р. в м. Фултон (штат Міссурі) з промовою перед студентами виступив в присутності президента США колишній прем'єр-міністер Великобританії У.Черчілль. В ній він звинувачував радянське керівництво в еспансіонізмі, закликав до створення "залізної завіси" від "радянської загрози" західній демократії і об'єднати для цього "всю міць англосаксонського світу". Так почалася "холодна війна". Цей термін затвердився в засобах масової інформації з 1947 p., коли вийшов збірник статей публіциста У.Ліппмана, присвячений проблемі взаємовідносин між Заходом і Сходом, який так і називався "Холодна війна".
Таким чином, основними причинами "холодної війни" були розбіжності між колишніми союзниками з проблеми післявоєнного мирного устрою, намагання СРСР поширити свій вплив, ідеї комунізму і соція^ізму на інші країни та розгортання боротьби з цих проблем між ним і США. Однією з основних доктрин США з початку "холодної війни" стала доктрина "стримування", яка передбачала жорстке і послідовне реагування США на кожну спробу СРСР поширити сферу свого впливу. Першим її випробуванням стали події, зв'язані з Туреччиною і Грецією. В 1947 р. уряд Великобританії повідомив США, що не спроможний надати військову і економічну допомогу Греції (її визволяли англійські війська і були в 1946 р. виведені) і Туреччині. Припинення допомоги і вивід англійських військ з Греції загрожувало встановленням радянського контролю над Грецією, що докорінним чином змінило б стратегічну ситуацію у Середземномор'ї.
Створилася загроза приходу до влади в Італії ІКП і встановлення радянського контролю в зоні Суецького каналу. Аргументуючи цими доказами ТТрумен 12 березня 1947 р. запросив у конгресу 400 млн. доларів для воєнної і економічної допомоги Греції і Туреччині. Одночасно він сформулював і основні завдання політики США як політики допомоги народам і країнам, яким загрожує внутрішня чи зовнішня агресії. Зміст американо-радянського протистояння Трумен визначив як конфлікт демократії і тоталітаризму. Так з'явилася доктрина Трумена, за якою США тепер уже остаточно брали на себе роль лідера і захисника інтересів Західного світу. Економічним продовженням доктрини Трумена став "план Маршала", оголошений 5 червня 1947 р.
Початок "холодної війни" відразу ж позначився і на долі Німеччини. Стало очевидним, що успіх в ній багато в чому залежить від німців. США тому наполягли на включенні Західної Німеччини в план Маршала. Були припинені репарації і відправка промислового устаткування в рахунок їх із Західної Німеччини в СРСР. В 1947-48 pp. три Західні зони об'єдналися. 20 червня 1948 р. в них була проведена грошова реформа. Все це було порушенням взаємних домовленостей про сумісне рішення післявоєнних німецьких проблем між СРСР, США, Велико-■ британією і Францією. У відповідь СРСР перекрив шляхи, що вели із Західного Берліну (Берлін був поділений на зони окупації). Почалася блокада Берліну — перша відкрита конфронтація СРСР зі своїми колишніми союзниками, яка тривала 324 дні. Забезпечення населення Західного Берліну було організовано США через повітря. СРСР не пішов на поглиблення конфронтації і не чинив перепон польотам літаків забезпечення над територією Східної Німеччини. _
Блокада Берліну підштовхнула на Заході прагнення до утворення військового союзу. 4 квітня 1949 р. 10 європейських країн (Бельгія, Великобританія, Данія, Ісландія, Португалія, Франція, Італія, Люксембург, Н;дерланди, Норвегія), США і Канада підписали північноатлантичний договір про створення оборонної Організації північноатлантичного договору (НАТО). Були створені об'єднані збройні сили, які очолив генерал Д.Ейзенхауер.
Зі свого боку країни Східної Європи також зміцнювали свою згуртованність. 25 січня 1949 р. була створена їх міжнародна економічна організація — Рада Економічної взаємодопомоги (РЕВ). В неї ввійшли Болгарія, Польща, Румунія, СРСР, Угорщина і Чехословаччина, а пізніше Албанія і НДР. В 1955 р. ці країни створили військово-політичний союз — Організацію Варшавського Договору (ОВД).
1949 р. став роком розколу Німеччини. Незабаром після грошової реформи в західних зонах почалася підготовка конституції держави, яку планували створити на базі трьох зон. В травні 1949 р. утворилася Федеративна Республіка Німеччина (ФРН). В жовтні 1949 р. у східній зоні окупації була проголошена Німецька Демократична Республіка (НДР).