КІНЕЦЬ СТАЛІНЩИНИ (1945-1953)
Труднощі післявоєнної відбудови
Перемога над фашизмом у другій світовій війні народам світу далася дорогою ціною. Особливо великі втрати поніс Радянський Союз. За далеко неточними даними у війні загинуло понад 24 млн. громадян Радянського Союзу. Було зруйновано сотні міст, 70 тис. сіл, ЗО тис. промислових підприємств, національне багатство зменшилось на третину.
Одним з наслідків другої світової війни було розширення кордонів Радянського Союзу. На Заході до СРСР відійшла частина Східної Пруссії з Кенігсбергом (сьогодні Калінінград), від Фінляндії було відібрано м.Петсамо (Печенга). Після приєднання Закарпаття вперше майже всі українські етнічні території об'єдналися в складі УРСР.
Було приєднано Туву, яка до 1944 р. була самостійною державою, а також південну частину острова Сахалін та Курильські острови, які з 1905 року належали Японії.
Здійснюючи відбудову народного господарства, керівництво СРСР, ігнорувало міжнародний досвід. Країни Західної Європи відбудову економіки здійснювали в такій послідовності: стабілізація національної валюти, відбудова доріг, шляхів сполучення і засобів зв'язку, розвиток сільського господарства, харчової промисловості, рекунструкція і технічне переозброєння промисловості на базі прогресивних технологій і науки. Такий процес відбудови був менш болісним для народних мас і значно швидше задовольнялися найбшьш життєвонеобхідні потреби.
В Радянському Союзі було висуното доктрину згідно з якою переваги планової економіки дозволяли розпочати відбудовчу роботу перш за все галузей важкої промисловості. Максимальні фінансові, та людські ресурси були направлені на розвиток військово-промислового комплексу. Це було продовженням сталінського курсу форсованої мілітаризації економіки, розпочатої ще в 30-ті роки,продуктів харчівання і товарів народного господарства, до узаконення залишкового принципу фінансування соціальної та культурної сфери: жтлове будівництво, освіту, охорону здоров'я, пенсійне забезпечення.
Основні завдання відбудовного періоду були визначені четвертим п'ятирічним планом (1946-1950 рр).
Уже на кінець п'ятирічки військово-промисловий комплекс займав більше 60% у валовому суспільному продукті.
Відбудова народного господарства здійснювалась через перекачування коштів з сільського господарства у промисловість внаслідок нееквівалентного обміну між містом і селом. На початку 50-х років колгоспники отримували за свою працю в середньому 16,4 крб. за місяць, тобто в чотири рази менше, ніж робітники і службовці. Держава по суті за безцінь забирала в колгоспах отриману продукцію. Так, пшениця закуповувалася у колгоспах по одній копійці за кілограм, а борошно держава продавала по 31 коп., яловиччину по 23 коп., а продавали в містах у середньому за 1,5 крб.
Крім того, селяни платили багато різних податків: молоко, м'ясо, вовна, яйця, за кожне плодове дерево.
Продуктів харчування в країні не вистачало.
Проти селян посилилися репресивні заходи. Особливо ефектиктивно вони працювали в Україні. 21 лютого 1948 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ "Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадянський паразитичний спосіб життя". Загалом у 1948-1950 pp. було винесено близько 12 тисяч "громадських вироків"./ Виконання їх покладається на органи Міністерства внутрішніх справ:
Ситуація в сільському господарстві погіршилось в з'язку з голодом, який в 1946-1947 pp. охопив майже всю територію України, Молдови, Ульяновську, Костромську та інші області Росії.
В 1950 році було завершено четверту п'ятирічку. Планові завдання були виконані по виробництву чавуну, сталі, вугілля, нафти, електроенергії, цементу.
Виробництво товарів споживанн, сілького господарства в цілому не були виконані.
В 1947 році була проведена грошова реформа, що мала конфіс-каційний характер, було скасовано карткову систему розподіл}' продуктів харчування.
Таким чином, та модель, яка була визначена для післявоєнної відбудови економік, відкидала країну у тридцяті роки. Технологічні досягнення років війни, а також у розвитку післявоєнного військово-промислового комплексу не були освоєні і впроваджені у промисловість.
Однією з головних причин цих процесів була командно-адміністративна система. Міністерства, які надзвичайно виросли, давили всяку ініціал -:ву.
Після закінчення програми ленд-лінза, зросла воржнечість до всякого іноземного впливу, що вело до ізольованості, відчудження і несприятливості до досягнення науки і техніки. Переконливим прикладом у зв'язку з цим являється відмова СРСР від допомоги по плану Маршалла.