ВЕЛИКОБРИТАНІЯ
26 липня 1945 р. у Великобританії відбулись перші післявоєнні парламентські вибори. Консервативна партія на чолі з У.Черчілем зазнала поразки. Виборці віддавали належне консерваторам як організаторам перемоги у війні, але не могли забути і те, що саме такі консервативні лідери як Н.Чемберлен і втягли країну у цю війну. Перемогла на виборах лейбористська партія і її лідер Клемент Еттлі сформував уряд. Основні напрями політики лейбористів предбачали створення всеохоплюючої системи соціальною забезпечення, окремі елементи якої в країні уже існували, введення безплатного медицин-ського обслуговування, націоналізації окремих галузей промисловості, ряд політичних реформ.
Лейбористський уряд провів націоналізацію вугільної, сталеварної, газової промисловості, електроенергетики, транспорту, Англійського банку. В країні було завершено створення системи соціального забезпечення і введено безплатне медицинське обслуговування. Уряд добився прийняття закону про обмеження повноважень палати лордіїз, яка відтепер не мала права відхиляти закони, прийняті палатою громад.
В зовнішній політиці лейбористи виступали на позиціях союзу з США. В 1949 р. Великобританія вступила в НАТО. Складною проблемою в цей період була проблема майбутнього Британської імперії. Великобританія у 1947 р. визнала незалежність Індії і Пакистану, а також Цейлону, вивела війська з Палестини, надала незалежність Йорданії.
Реформи лейбористів не дали необхідних позитивних зрушень, навпаки вони збільшити зовнішню заборгованість країни, супроводжувалось зростанням податків, в країні зберігались карткова система. В той же час збільшувалась військові витрати, зокрема на ядерну програму (перша британська атомна бомба була створена у 1951 р.). В 1950 р. на парламенських виборах лейбористська партія отримала перемогу, але з такою незначною перевагою, що в 1951 р. змушена була провести позачергові вибори, на яких перемогла консервативна партія, а прем'єр-міністром стяв 77-річний У.Черчілль.
Консерватори не відмінили реформ лейбористів, вони тільки провели денаціоналізацію сталеварної промисловості і транспорту. В 1952 р. після смерті корля Георга V королевою Великобританії стала 26-річна Єлизавета II.
В 50-ті роки Великобританія, як і інші країни Заходу, вступила в період економічного піднесення, але темпи її розвитку були найнижчими серед провідних країн. Поступово Великобританію обшшли ФРН, Японія і Франція, впритул до неї наблизилася Італія. Низькі темпи економічного розвитку країни отримали назву "англійської хвороби", яка була викликана особливостями попереднього розвитку. Промисловість імперії мала спрямований колоніальний характер, не знала довгий час конкуренції на ринках колоній і не мала стимулів для самовдосконалення. Тому за рівнем почала відставати від інших країн. До того ж колонії забезпечували Великобритании сировиною і продовольством. Коли ж почалась деколонізація домініони і колонії стали незалежними ці слабості британської економіки зразу ж проявились. За сировину і продо ,.льство треба було платити більше, а платити не було чим, адже британські товари були неконкурентноздібними, їх не брали. Борг країни збільшувався. Негативний вплив мало і прагнення зберегти імперію, що вимагало значних військових витрат. Але період 50-60 pp. був періодом її розпаду. На початок 70-х років від Британської імперії залишились лише невеличкі володіння (Гонконг, Беліз, Гібралтар, ряд островів). А сама вона перетворилась в Британську співдружність — міжурядову організацію країн, що колись входили в склад імперії.
Розпад імперії поставив перед Великобританією питання про більш активне її співробітництво з країнами Європи, які після війни для рішення складних економічних та інших проблем вступили на шлях інтеграції, об'єднання. Великобританія ж, хоча географічно була частиною Європи, традиційно не завжди відчувала себе нею, маючи величезну імперію більшу ніж вся Европа. Тому ідея європейської інтеграції в країні не мала спочатку підтримки і Великобританія не стала членом ЄЕС, створеного у 1957 р. Коли ж вияснилося, що ідея інтеграції матеріалізується , що в Європі створюється величезний ринок, а на ринках колишніх колоній британські можливості звужуються, Великобританія з другої половини 60-х pp. здійснює спроби вступу в ЄЕС, але Франція двічі накладала вето на прийом Великобританії в "Спільний ринок". Лише в 1973 році на досить складних для країни умовах і вона була допущена в EEC.
В кінці 60-х років загострилась ірландська проблема. 6 графств Північної Ірландії, що залишались у складі Великобританії були населені переважно протестантським населенням. Католицька їх меншість в 1968 р. почала боротьбу за громадянську рівноправність, що привело до масових безпорядків. В Ольстер були введені британські війська. Проти них почала компанію террору ІрлаДська республіканська армія — таємна терористична організація, що виступає від імені католиків. Терористичні акти час від часу проводилися не тільки в Ольстері, а і в інших районах країни.
На тлі економічних, міжконфесійних, соціальних, міжнародних та інших проблем почалися зміни і в політиці основних політичних партій. Консерватори все більше прагнули до підтримки приватного підприємництва і зменшення державного втручання в економіку. Лейбористська партія, що в 1964-1970 і в 1974-1979 роках перебувала при владі, продовжувала виступати за розширення державного контролю над економікою. На парламентських виборах 1979 р. консервативна партія перемогла і її лідер Маргарет Теччер стала першою в історії Великобританії жінкою прем'єр-міністром уряду і перебувала на цій посаді до 1990 р.
Головним направленням внутрішньої політики нового була ломка старої моделі державного регулювання господарства в напрямку її скорочення, створення сприятливих умов для приватного підпиємництва. Уряд знизив податки, бізнесу було дозволено діяти в націоналізованих галузях економіки, а потім почалась приватизація їх. Особливості тет-черевської політики приватизації полягала в тому, що вона супроводжувалась широким розпродажем акцій дрібним власникам. Число акціонерів за період правління М.Тетчер зросло з 1млн до 10,5 млн. Це дало можливість залучити до акціонерної .діяльності під гаслами "народного капіталізму" більшість англійських сімей, що було значним досягненням. Але разом з цим, економічна політика М.Тетчер, чи як її називали "тетчеризм", мала і негативні сторони. Ставка в цій політиці робилася на вільне підприємництво, ринкові сили, індивідуалізм, скорочення соціальних допомог, в той час коли більшість громадян була переконана, що держава повинна забезпечити їм певні соціальні гарантії': безплатну освіту, медицинське обслуговання, державні пенсії та ін.
На початку 80-х. pp. у Великобританії почалося економічне піднесення, його темпи були навіть вищі ніж в інших країнах.
В зовнішній політиці М.Тетчер зайняла позицію солідарності з США, особливо після введення радянських військ в Афганістан і приходу у 1980 р. до влади в США Р.Рейгана. Збільшились в цей період військові витрати країни. Твердий курс проводила М.Тетчер і відносно Аргентини, з якою спалахнув конфлікт у 1982 р. щодо проблеми Фолклендських островів. Коли Аргентина окупувала ці острови, де проживали 2 тис. англійців, англійські війська провели блискучу операцію по їх звільненню, що значно підняло престиж Великобританії і престиж М.Тетчер. її твердість, навіть жорсткість в проведені внутрішнього і зовнішнього курсу закріпили за М.Тетчер назву "залізної леді". Значно поліпшились в другій половині 80-х років радянсько-англійські відносини.
В 1990 р., в зв'язку з протиріччями в консервативній партії, М.Тетчер пішла у відставку. Прем'єр-міністром країни і лідером партії став Джон Мейджер. В основних напрямках своєї політики він продовжував курс М.Тетчер, звертаючи увагу на створення сприяливих умов для передових галузей промисловості і ососбливо аграрного сектору. Джон Мейджер виступав прихильником більш активної соціальної функції держави, її соціальних гарантій, за що іноді його політику називали "тетчеризм з людським обличчям".
Значно зміцнилися зв'язки Великобританії з США (вона підтримувала їх зовнішньополітичний курс), а також з ЄЕС, в рамках якого уряд Мейджера підписав Мааастріхтські угоди.
2 травня 1997 р. на позачергових парламентських виборах у Великобританії перемоги добилась лейбористська партія. Закінчився період 18-річного правління консерваторів. Новим прем'єр-міністром став лейбош-іст Тоні Блеер