МІСЦЕ Й РОЛЬ ЛЮДИНИ В ІСТОРІЇ

Важливе місце в філософії історії займає проблема місця й ролі людини в історії.
Людина – це вільна особа, яка має права і можливості сама визначати свої життєві цілі, вибирати напрями діяльності, свій добробут і суспільний статус. Вона, на мою думку, займає визначальне місце в історії. Роль особистості в історії надзвичайно велика, зокрема видатної особистості. Своїми діями, вчинками людина здатна впливати на перебіг історичних подій. Кожна людина є відповідальною перед історією, і в цьому є елемент ризику, пов’язаний із вирішенням особою питань історичного розвитку, бо перебільшення ролі людини може призвести до викривлення розуміння історичного процесу в теорії і до значних деформацій на практиці.
Я вважаю, що хід історичного розвитку призводить до наростаючої суверенності особистого існування та поглиблення її ролі у загальному способі людського буття. Всі історичні події розвиваються і проявляються через людину і завдяки їй.

Депортация кримських татар 18 травня 1944 року

Згідно з графіком депортації, вона мала розпочатися рано вранці 18 травня. Проте в деяких місцях акція розпочалася вже 17 травня.
Перш за все, треба звернути увагу на те, як кримським татарам оголошувалося, що вони з цього моменту – люди поза законом. Тобто про те, що з ними можна робити все, що завгодно без суду і слідства, що вони втрачають право жити у своєму домі, на своїй землі. Суть такого вироку, при всій його жахливості ще можна було б осмислити, якби жертвам роз’яснювали нормальними людськими словами сенс того, що відбувається. Але в тому то і справа, що вирок промовлявся злобним, загрозливим тоном, однією-двома уривчастими фразами, після чого на питання вже не відповідали, поспішаючи перейти до справи. Ось як згадує ці страшні хвилини свого життя Халіде Чуб: “Я дуже добре пам’ятаю ті страшні дні депортації, тому що забути це неможливо. Пам’ятаю все: як прийшли вранці солдати і вивели нас, нічого не розуміючих, як везли нас в брудних вагонах, як худобу. Пам’ятаю, як ми мучились від голоду, як помирали люди”.

Промислова революція та її вплив на формування індустріального суспільства
В останні десятиліття 19 ст. капіталізм вступив у нову добу свого історичного розвитку. Внаслідок перемоги буржуазних революцій у країнах Західної Європи і США протягом століття (із 70-х років 18 ст. до 70-х років 19 ст.) утвердилося політичне панування фінансово-промислової буржуазії, а це у свою чергу відкрило широкі можливості для швидкого розвитку продуктивних сил. Промислова революція, яка відбулася в умовах вільної конкуренції, викликала небачений вибух технічного прогресу. А він у свою чергу докорінно змінив структуру капіталістичного господарства та його організаційні форми. У контексті зазначеного слід мати на увазі, що технічний прогрес охопив передусім важку промисловість, змінивши співвідношення між двома основними підрозділами економіки, а саме: виробництвом засобів виробництва й виробництвом предметів споживання. Переважати стали металургія й машинобудування. Бурхливо йшло зростання продуктивності праці, зумовлене науково-технічними відкриттями, принциповими змінами в технології виробництва, а також виникненням нових, високопродуктивних галузей індустрії. Капіталізм у повному розумінні цього слова вступив у „вік електрики” і у „вік сталі”. Перехід до масового виробництва сталі забезпечив значне зростання машинобудування, усіх видів транспорту, особливо залізничного й морського.

М.С. Грушевський (1866-1934) – видатний український історик, археолог, соціолог, літературознавець, організатор української науки, громадсько-політичний і державний діяч.
Історична концепція М. Грушевського ґрунтувалась на здобутках європейської науки, а її методологічні засади оригінально і своєрідно поєднували найновіші теорії історичного процесу, які знаменували перехід від класичної до модерністської парадигми у східноєвропейській історіографії.
В історіософії М.Грушевського історичний процес є безперервною еволюцією з прогресивним спрямуванням, яка має багатовимірний характер. Еволюціонування, розвиток є для нього сутнісною характеристикою існування людства як сукупності націй, націй як кінцевих суб’єктів історії, і менш загальних історичних феноменів, таких як держава, література, релігія тощо. Загальноісторичний процес у М. Грушевського неможливо розглядати як однолінійний. Однозначно визначеним є тільки загальний напрям історії – прогрес.

Державна полiтика
i мiсцеве самоврядування.

На фонi складних економiчних проблем держави та спроб реформування структури влади в Українi, питання органiзацiї мiсцевої влади та мiсцевого самоврядування ще не знайшло достатнього теоретичного обгрунтування, а в державi до цих пiр не вiдпрацьована справжня державна полiтика щодо мiсцевого самоврядування. В умовах
перехiдного перiоду i за вiдносної слабкостi державної влади чiтка
саморганiзацiя громадян в регiонах в особi мiсцевого самоврядування
може бути важливим елементом стабiльностi держави та ефективностi влади.
Що ж можна вважати державною полiтикою стосовно мiсцевого самоврядування, або якi елементи мають обов'язково бути в її складi?

Державна полiтика
i мiсцеве самоврядування.

На фонi складних економiчних проблем держави та спроб реформування структури влади в Українi, питання органiзацiї мiсцевої влади та мiсцевого самоврядування ще не знайшло достатнього теоретичного обгрунтування, а в державi до цих пiр не вiдпрацьована справжня державна полiтика щодо мiсцевого самоврядування. В умовах
перехiдного перiоду i за вiдносної слабкостi державної влади чiтка
саморганiзацiя громадян в регiонах в особi мiсцевого самоврядування
може бути важливим елементом стабiльностi держави та ефективностi влади.
Що ж можна вважати державною полiтикою стосовно мiсцевого самоврядування, або якi елементи мають обов'язково бути в її складi?

Соціологічні дослідження і суспільна практика
Соціологія, як і будь-яка теоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється дальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати з політичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить в основі специфіки науки соціології.

Методологічний базис управління
Маючи такі відправні опорні пункти, стає реальним вирішити проблему методологічної бази наукового забезпечення реформування державної служби.
Сьогодні такою методологічною базою вітчизняні вчені-управлінці [1], [2] вважають теорію доцільної трудової діяльності, в основі якої лежить вчення про подвійну природу праці [3] і загальний закон економії часу, а також класична теорія потреб Абрахама Маслоу.
Мова йде насамперед про конкретну та корисну працю, яка створює споживчі цінності, а також абстрактну працю, обумовлену витратами робочого часу. Тому, якщо виробляти тільки те, що споживається або має суспільну цінність, та ще й при максимальній економії часу (через економію живої та матеріальної праці), така праця є доцільною з точки зору суспільної цінності. Але це не все. Є ще носій праці, сам працівник як суспільна цінність і індивідуум у громадянському суспільстві. З цієї точки зору праця буде вважатися доцільною, якщо працівник як особистість буде максимально реалізовувати себе в трудовій діяльності через задоволення власних потреб, розвиток природних нахилів і здібностей.

Опорні пункти нової методології управління
На погляд авторів, саме цей напрям у науковій програмі може стати ключовою ланкою в реальній трансформації системи державного управління, зорієнтованого на високоефективну економіку і будівництво громадянського суспільства в Україні.
Визначимо опорні точки розуміння всієї проблеми ефективного управління і той методологічний базис, який би дав не тільки пояснення всього того, що з нами відбувається, але і став би творчою основою для конструювання поновленого механізму державного управління через відповідну діяльність державної служби.
Першою такою відправною точкою є усвідомлення факту, що за всім, що відбувається в країні (окрім стихійних лих), стоять люди, які мають певні інтереси. Тобто людські (а не фінансові, матеріально-технічні та інші) ресурси мають першочергове значення у всіх соціально-економічних процесах.

ТИПОЛОГІЯ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ.

У країнах сучасного світу склалися різні партійні системи. Їх формування визначається певними чинниками. Мабуть, немає партійної системи, яка б не була відображенням класової структури суспільства.
Так, американський політолог Л. Етстайн називає багатопартійну систему з однією пануючою партією, модифіковану однопартійну систему, систему "два плюс одна партія", крайню багатопартійну систему та ста¬більну багатопартійну систему. Якщо до багатопартійної системи з од¬нією пануючою партією він відносить Мексику, а модифіковану однопартійну систему бачить у СІЧА, то партійна система "два плюс одна партія" існує у Великобританії, Канаді, Австрії. Крайня багатопартійна система діє у Франції.