Криза в Перській затоці. Близькосхідний мирний процес. Серйозним випробуванням змін у міжнародних відносинах стала криза в Перській затоці на початку 90-х років, викликана агресією Іраку проти Кувейту.
Восьмирічна ірано-іракська війна зумовила зростання зовнішнього боргу Іраку (80 млрд. доларів). Війна стимулювала мілітаризацію країни і посилила політичні амбіції президента Іраку Саддама Хусейна, його претензії на лідерство в арабському світі.
2 серпня 1990 р. іракська армія вдерлася в Кувейт, учинивши неспровоковану агресію. Емір та уряд Кувейту перебрались до Саудівської Аравії. Нечисленна армія змогла вчинити лише слабкий опір. Кувейт було окуповано і оголошено дев'ятнадцятою провінцією Іраку.
Дії Іраку були рішуче засуджені Радою Безпеки ООН, яка зажадала негайного виведення іракських військ з Кувейту і ввела широкі економічні санкції щодо Іраку. Усі активи Іраку й Кувейту в іноземних банках було заморожено, блоковано експорт іракської нафти.
Багато держав направили в Саудівську Аравію військові контингенти і озброєння для захисту цієї країни від можливої іракської агресії (операція "Щит пустелі"). Основу могутнього військового угруповання, зосередженого на території Саудівської Аравії, становили збройні сили США, що досягли 500 тис. чол. Військові кораблі США та інших країн патрулювали у водах Перської затоки, Червоному та Середземному морях.
Становище ускладнювалось неврегульованістю палестинського питання та відсутністю єдності в арабському світі щодо дій
Іраку. Посилаючись на каральні акції ізраїльських властей проти арабів в Єрусалимі, засуджені Радою Безпеки ООН, Саддам Хусейн претендував на роль захисника арабських народів від Ізраїлю і пов'язував кувейтське питання з вирішенням палестинської проблеми.
Оцінюючи дії Іраку як виклик світовому співтовариству, Рада Безпеки ООН прийняла ряд резолюцій, що вимагали безумовного припинення анексії Кувейту. Проте Багдад ігнорував ці заклики. Тоді Рада Безпеки встановила кінцеву дату виведення іракських військ з Кувейту - 15 січня 1991 р. У разі відмови Іраку виконати цю вимогу було санкціоновано застосування воєнних сил.
Заходи, вжиті Радянським Союзом, Францією та іншими країнами з метою мирного розв'язання кризи, на жаль, виявились безуспішними. 17 січня 1991 Р- багатонаціональні сили ан-тиіракської коаліції на чолі з США завдали масованих повітряних і ракетних ударів по військових та інших об'єктах Іраку та Кувейту. Наприкінці лютого в результаті 100-годинної операції сухопутних військ іракські війська були розбиті. Кувейт було визволено. Операція багатонаціональних сил "Буря в пустелі " успішно завершилась.
У результаті цієї війни Ірак втратив понад 70 тис. чол., було зруйновано значну частину його економіки. Значних втрат зазнав і Кувейт, який став ареною бойових дій.
Ефективне приборкання агресора стало можливим лише за умов припинення конфронтації між США та СРСР.
Криза в Перській затоці дала поштовх близькосхідному мирному процесу. В Мадриді (1991 р.) було покладено початок переговорному процесу між арабами та Ізраїлем під егідою СРСР та США. Наслідком цього процесу стало підписання низки угод. 13 вересня 1993 р. у Вашингтоні було підписано палестино-ізраїль-ську декларацію про введення палестинської автономії у секторі Газа і в районі міста Ієрихон, на Західному березі річки Йордан. А 4 травня 1994 р. Голова Виконкому ОВП Я.Арафат і прем'єр-міністр Ізраїлю І.Рабін підписали в Каїрі угоду щодо принципів практичної реалізації договору "Газа-Ієрихон - спочатку". У 1994 р. був підписаний мирний договір також між Ізраїлем і Йорданією. Разом з тим активізувалися переговори між Сирією та Ізраїлем про передачу Сирії Голанських висот, захоплених Ізраїлем у 1967 р., в обмін на мир з Ізраїлем. Однак сторони продовжують використовувати силові методи розв'язання конфлікту. Ізраїльська армія у квітні-червні 1996 р. провела чергову операцію по знищенню структур організації "Хезболлах", яка бореться за звільнення півдня Лівану і здійснює напади на Ізраїль. Екстремістські палестинські організації виступають проти переговорів з
Ізраїлем. Праві сили Ізраїлю, які прийшли до влади на виборах 1996 р. після вбивства І.Рабіна, зайняли жорстку позицію на переговорах з арабами. Це загальмувало мирний процес на Близькому Сході, але не припинило його.