Методологічний базис управління
Маючи такі відправні опорні пункти, стає реальним вирішити проблему методологічної бази наукового забезпечення реформування державної служби.
Сьогодні такою методологічною базою вітчизняні вчені-управлінці [1], [2] вважають теорію доцільної трудової діяльності, в основі якої лежить вчення про подвійну природу праці [3] і загальний закон економії часу, а також класична теорія потреб Абрахама Маслоу.
Мова йде насамперед про конкретну та корисну працю, яка створює споживчі цінності, а також абстрактну працю, обумовлену витратами робочого часу. Тому, якщо виробляти тільки те, що споживається або має суспільну цінність, та ще й при максимальній економії часу (через економію живої та матеріальної праці), така праця є доцільною з точки зору суспільної цінності. Але це не все. Є ще носій праці, сам працівник як суспільна цінність і індивідуум у громадянському суспільстві. З цієї точки зору праця буде вважатися доцільною, якщо працівник як особистість буде максимально реалізовувати себе в трудовій діяльності через задоволення власних потреб, розвиток природних нахилів і здібностей.
При так званому соціалізмі праця мільйонів людей не була спрямована на задоволення суспільних потреб, а абстрактна праця марно втрачалася під час "розбазарювання" робочого часу внаслідок невміння організувати трудову діяльність людей.
Не найкращим чином вирішувалася проблема доцільної трудової діяльності і з точки зору другого аспекту цієї діяльності - соціально-психологічного, пов'язаного з задоволенням потреб самовираження, реалізацією нахилів людей до певної сфери трудової діяльності. Принцип "від кожного - по здібностям, кожному - по праці" залишився пустою декларацією на сторінках офіційних документів і преси.
Правильність вибору теорії доцільної трудової діяльності як методологічної основи перебудови державної служби в Україні вже підтверджена практичною реалізацією цієї теорії в рамках світового менеджменту. Недарма все ХХ століття пройшло на Заході, в Японії та інших країнах під прапором п'ятої управлінської революції, названої менеджерською, яка почалася з впровадження в практику розробок Ф. Тейлора щодо "посадки" механізму управління людьми на закон економії часу через систему нормування робочого часу і відповідного стимулювання виконання норм. Вислів "Час - гроші" стало формулою життя багатьох поколінь. Якщо мати на увазі, що менеджмент - це специфічний вид діяльності, який перетворює неорганізований натовп в цілеспрямовану, ефективно діючу групу (таке визначення належить класику світового менеджменту Пітеру Друккеру), стане ще прозорішою корінна причина наших невдач на шляху будівництва процвітаючого суспільства.