Липнева криза. Повстання більшовиків. Кадети вирішили створити штучну політичну кризу, використавши для цього українське питання. Зокрема, вони були проти угоди з Українською Центральною Радою, яку уклала делегація на чолі з Керенським, Церетелі й Терещенком. В знак протесту вони подали у відставку.
У цей час найбільш радикальні члени більшовицької партії Лаціс, Подвойський, Невський стали ініціаторами збройного виступу. Головною ударною силою були бійці Першого кулеметного полку. За підтримки робітничих дружин вони спробували
встановити контроль над містом і оволодіти Петропавлівською фортецею.
Вважаючи повстання передчасним, Ленін доклав зусиль, щоб спрямувати виступ у мирне русло і відвернути удар владних структур від більшовицької партії, як організатора заколоту. 4 липня було організовано мирну демонстрацію під гаслом "Вся влада Радам!". Урядові сили розстріляли демонстрацію. Двовладдя в Росії скінчилось. Більшовиків було засуджено як шпигунів Німеччини і зрадників інтересів Росії.
Після ліквідації двовладдя було сформовано новий склад Тимчасового уряду на чолі з О.Керенським, який було оголошено "урядом порятунку революції".

Брусиловський прорив.
Брусиловський прорив. Битва на р. Соммі. Німецькі командувачі вважали, що перемогу на сході забезпечено і час братися за противників на заході. 21 лютого 1916 р. німецькі війська на ділянці фронту довжиною 40 км перейшли у наступ. Йому передувала нищівна артилерійська підготовка. Сталевий дощ не залишав нічого живого. Небаченої сили удар спрямовувався проти фортеці Верден. Добре укріплена, вона становила осердя оборони французів. Щоразу, коли німецька піхота піднімалась в атаку, її зустрічав кинджальний вогонь. За кілька місяців кровопролитних боїв німцям удалося заглибитись в оборону французів лише на 7 км. Прорвати фронт чи бодай заволодіти Верденом німці не змогли.
Сили протиборствуючих сторін виснажувались з кожним днем. Франція очікувала допомоги від Росії та Англії. Дійсно, 4 червня російські армії під командуванням генерала Олександра Брусилова після сильної артилерійської підготовки прорвали авсро-німецький фронт. Незабаром вони знову зайняли більшу частину Галичини й Буковину, досягли Закарпаття. Лінія фронту витягнулась майже на 400 км, а глибина просування становила 60-100 км. Німецьке командування спішно знімало війська на заході й перекидало їх на схід. На боці Антанти 16 серпня у війну вступила Румунія, однак одразу ж була окупована ворожими військами, що подовжило фронт ще на 500 км.