Політичні партії та їх класифікація.
Політична партія — це найбільш активна та організована частина населення, якогось класу, класів, соціальної верст¬ви, верств, яка виражає їхні інтереси.
Політичні партії іноді виражають не лише класові, а й інші інтереси, приміром, національні. Партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї). Основний зміст діяльності будь-якої політичної партії — здобути політичну владу в державі та реалізовувати свої про¬грамні цілі — економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) діяльність, виробляючи стратегію й тактику своєї поведінки на різних історичних етапах розвитку і за різних політичних умов.
Статус та особливості діяльності політичних партій регла¬ментовано Конституцією України та Законом України "Про об'єднання громадян". Для визначення особливостей функціонування партій у суспільстві та їх впливу на формування органів державної влади і місцевого самоврядування передбачено ухвалити Закон "Про політичні партії".
Згідно зі ст. 36 Конституції України, громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та гро¬мадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та гро¬мадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами України.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про об'єднання громадян", політичною партією називається об'єднання грома¬дян - прихильників певної загальнонаціональної рограми громадського розвитку, для яких головною ціллю є участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого і регіонального самоуправління і представництво в їх складі.
У сучасних суспільствах політичні партії виконують важ¬ливі соціально значущі функції:
— виявлення, формулювання та обгрунтування (політич¬не відображення) інтересів суспільних груп;
— активізація та об'єднання великих суспільних груп;
— формування ідеології та політичних доктрин;
— участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;
— участь у боротьбі за владу в державі й формування програм її діяльності;
— участь у здійсненні державної влади;
— формування громадської думки;
— політичне виховання всього суспільства або його частини;
— рекрутування й соціалізація нових членів партії;
— підготовка й висунення кадрів для апарату держави, професійних спілок.
Існують різні класифікації політичних партій, а оскільки в сучасному світі діє велика кількість різноманітних партій, то й класифікувати їх можна за різними підставами.
Такий поділ певною мірою умовний, одначе можна вирізнити декілька найбільш значних груп партій. За класовою визначеніс¬тю: буржуазні, селянські, робітничі, зокрема комуністичні, соціа¬лістичні та соціал-демократичні, причому до кожного типу нале¬жать і відповідні прошарки інтелігенції. За ставленням до сус¬пільного прогресу: радикальні (у тому числі революційні), рефор¬містські, консервативні, реакційні, контрреволюційні. За ставлен¬ням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій у полі¬тиці не існує). За формами і методами правління: ліберальні, де¬мократичні, диктаторські. За принципами організації та членст¬ва: кадрові та масові За місцем у системі влади: легальні та неле¬гальні За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналіс¬тичні, анархістські та ін. За віросповіданням: християнські, му¬сульманські. Називають іще партії прагматичні (виборчі), парла¬ментські, харизматично-вождистські та ін.
За певними критеріями можна класифікувати і політичні партії, в Україні. Такими критеріями можуть бути: ставлення до державного суверенітету, соціально-економічні пріоритети, ідейно-політичні засади тощо. За ідейно-політичним спряму¬ванням в Україні можна вирізнити такі типи партій: націо¬нально-радикальні, національно-демократичні, загальнодемок¬ратичні, соціалістичного спрямування, національних меншин.
Залежно від багатьох обставин, а надто від характеру на¬явного політичного режиму, в кожній країні складається певна партійна система. Враховуючи підходи різних авторів, можна виокремити типи партійних систем:
— однопартійна, коли в країні е одна правляча партія, а діяльність інших не допускається;
— домінантна, тобто з переважаючою партією, яка за під¬сумками виборів незмінне залишається при владі протягом десятків років;
— двопартійна (біпартизм), коли дві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінне внаслідок виборів самостій¬но здійснюють владу;
— трипартійна, яку ще називають двохзполовинною (2,5) партійною системою і яка характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформува¬ти уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в пар¬ламенті;
— чотирипартійна, або двоблокова, партійна система, яка відзначається наявністю блоку правих та блоку лівих партій, що змагаються між собою за владу, навперемін здобуваючи її;
— партійна система обмеженого, чи поміркованого, плю¬ралізму, якій притаманні відсутність антисистемних партій і двосторонньої опозиції, орієнтованість на участь в уряді, в коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між пар¬тіями;
— партійна система крайнього, або поляризованого, плю¬ралізму, якій властиві наявність антисистемних партій, дво¬сторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентного кон¬флікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне роз¬межування між ними;
— атомізована партійна система, про яку говорять як про систему, коли зникає необхідність у точному підрахунку чис¬ла партій. Тут виникає поріг, за яким кількість партій — де¬сять, двадцять чи більше вже не має великого значення. Кож¬на з названих партійних систем відображає конкретний стан і особливості того чи іншого суспільства.
Ще донедавна партійну систему України можна було б ква¬ліфікувати як типово атомізовану. І справді, політичних партій нараховувалось чотири десятки, але жодна з них не ма¬ла ані того рівня чисельності, що дозволив би утворити дієві партійні організації на місцях, ані того рівня популярності, що давав можливість бодай половині потенційних виборців знати партії і розрізняти їх між собою, ані того рівня впливовості, що дозволяв би партійним фракціям у парламенті чи у місцевих представницьких органах впливати на формування уряду чи ви¬конавчих структур на місцях.
Атомізована система ніколи не буває стабільною і ніколи не залишається сталою протягом тривалого часу. Вона з часом трансформується у стабільніші системи. Прогресивним варіантом такої трансформації є еволюція атомізованої партійної системи до системи поляризованого плюра¬лізму або інших стабільніших систем. А регресивним варіантом є скочування атомізованої анархії до однопартійних чи гегемоністських систем, або встановлення військових диктатур.
Який варіант найвірогідніший? Сьогодні є не тільки надія, але й підстави стверджувати, що стабілізація партійної системи України пішла прогресивним шляхом трансформації атомізованої системи в систему поляризованого плюралізму. Сучасна партійна система країни є, фактично, перехідною від атомізованої систе¬ми до системи поляризованого плюралізму, навіть ближчою до останньої.
Аргументуємо цю гіпотезу.
Сьогодні в Україні практично склалася ліва опозиція до вла¬ди, репрезентована Компартією, Соцпартією та частково Селян¬ською партією. Ця опозиція майже не репрезентована у вико¬навчих структурах, проте має вагоме представництво у Верховній Раді та практично в усіх місцевих радах.
Права опозиція сьогодні значно слабкіша, ніж ліва. Вона передусім репрезентована УНА, яка була знята Міністерством юстиції з державної реєстрації і, частково, УРП та КУНом. Пра¬ві опоненти, як і ліві, педалюють «антикорупційну» тему. Але, на відміну від лівих, звинувачують владу не в «розвалі єдиного економічного простору», а у «зраді національних інтересів України».
Політичний центр залишається досить аморфним. Його ядро все ще складає позапартійна владна номенклатура, яка не поспі¬шає ділитися важелями влади з політичними партіями. Але і Рух, і НДП, хоч і є поки ще «партіями ілюзії влади», цементують своєю присутністю політичний центр.