Преса і її вплив на легітимність влади.

Влада на основі інформаційної переваги далеко не завжди відчувається підлеглими. Більш поінформовані реалізують свою владу, як правило, непомітно: видав інформацію, а її споживач скористався нею начебто самостійно.
Вся японська історія, на противагу європейській, демонструє лише посилення ідеології, у якій правителі виступають як втілення моралі. Після виникнення преси стало легше управляти суспільною думкою; радіо, кіно і телебачення дозволили піти в цьому напрямку ще більше. Теоретично за кожним громадянином можна спостерігати буквально цілодобово. Вперше з'явилася можливість домогтися не тільки більш повного підпорядкування волі держави, але і більш повної єдності думок з усіх питань. Глобалізація інформаційного простору, його вихід за межі державного і суспільного контролю демонструє незнані раніше можливості прямого спілкування з індивідом.

Газети ніколи по-справжньому не воюють із владою. Зрідка вони критикують деякі її елементи, але не більше декількох тижнів. Причому в багатьох випадках такий тиск проти однієї сторони буває вигідним іншій. Проте найбільш важливо те, що вони не прагнуть аналізувати систему, торкатися таких проблем, що дозволили б читачам замислитися про її характер і про те, куди вона їх штовхає.
Свобода преси все більш обмежувалася після 1920 р., але, усупереч традиційній думці теперішніх японських інтелектуалів, найменше це було викликано зростанням мілітаризму. Основними причинами були чиновницький контроль і «самоконтроль» засобів масової інформації. І донині самоцензура залишається дуже помітною особливістю японської преси. Журналістів не заохочують проводити власні розслідування і засуджують за спроби висвітлювати будь-яку тему не так, як це роблять їхні колеги. Крім того багато хто з них сам має неповне уявлення про систему, тому що спеціалізуються на окремих аспектах політичного або економічного життя.
Одна з головних причин того, що преса уникає критики пороків системи влади і замість цього вишукує винних, на яких накидається завжди дружно і люто, полягає в тому, що вона бачить свою головну функцію в підтримці суспільного порядку й охороні моралі, причому ця її позиція цілком відповідає очікуванням громадськості.
Преса, її представники, журналісти, є органічною ланкою в системі легітимації, що проводиться владою. Вони активно включаються в ті процеси, які пропонує влада, і, виконуючи соціальне замовлення, виступають основою будь-якої еліти: політичної, фінансової. Так преса, можна сказати, усіма силами сприяє успішному процесу легітимації. А ті випадки, коли вона виступає з критикою окремих проявів негативних аспектів функціонування влади, вона усе ж використовує винятково з метою зміцнення легітимності влади.