Іконоборство і занепад Візантії.
Іконоборство і занепад держави. Лад у державі завів цісар Лев III (717—741), засновник Ісаврійської династії, родом з Малої Азії. Він добув собі ім'я як стратег тим, що розбив арабів і визволив Константинополь від їх облоги. Перемога під Акроїнос у 739 р. дала Візантії на довгий час мир. Цісар Лев перевів реорганізацію адміністрації, великі провінції (теми) поділив на менші округи і віддав їх в управу військових ко-мандантів. Ці намісники були залежні прямо від цісаря. Лев зайнявся також соціальними відносинами й урегулював відносини малих , землевласників, на яких спиралося хліборобство. Як усі візантійські цісарі, втручався в церковні справи і викликав довголітню внутрішню боротьбу за почитания ікон. У 726 р. він видав едикт, яким забороняв почитати образи святих. Цей цісарський наказ ішов назустріч орієнтальним ригористам, що пошану ікон уважали за ідолопоклонство. Але проти цісаря повстали численні монастирі, в яких особливо почитали ікони й реліквії святих. Римські папи також осудили виступ цісаря. Але Лев був не-уступливий і безоглядно нищив ікони, як також тих, що їх почитали. Всякі кари, в'язниці, тортури, прогнання, навіть кара смертю — це були засоби, якими цісар добував собі послух. Ту саму політику вели цісарі Константин V (741—775) і Лев IV
(775—780). Ці переслідування покінчила щойно цісарева Ірина (780—802), що на основі постанов Собору в Нікеї 787 р. привернула почитания ікон. За пізніших цісарів (Никифор — 802— 811, Михаїл І — 811—813, Лев V — 813—820, Михаїл П — 820—829, засновник Фрігійської династії, Теофіл — 829—842) раз перемагала партія іконоборців, раз прихильники ікон. Врешті цісарева Феодора, що правила в імені малолітнього сина Михаїла ПІ (842—867), в 843 р. святочно обновила культ ікон.
Серед цих внутрішніх роздорів Візантія втратила багато на своєму великодержавному становищі. Візантійські намісники з трудом обороняли Малу Азію від наїздів арабських ватаг, і не раз оплатою гарачу треба було купувати мир. На морі арабський флот блокував грецькі міста, а арабські пірати зі свого пристановища на Кріті запускалися часто під Константинополь. На Чорному морі появилася нова грізна сила -— русь — збройні флотилії варягів і слов'ян, що своїми швидкими набігами нищили всё побережжя. В 860 р. уперше вони облягли Константинополь. Через ці напади упадала морська торгівля, і тільки могутні мури боронили столицю від знищення. Великим ударом для візантійського імперіалізму було те, що Італія дісталася під вплив франкської держави та що у 800 р. Карл Великий обновив західноримське цісарство. Візантійські імператори ніколи не признавали західних цісарів, але фактично мусили ділитися владою з західними претендентами. Зате Візантія могла виказатися успіхами своїх впливів на півночі: грецька віра добувала все нових виз-навців серед болгар і слов'ян, а разом із тим поширювалася візантійська культура. В 864 р. охрестився болгарський цар Борис, а 863 р. великоморавський князь Святополк визвав до себе як місіонерів братів Константина і Мефодія з Солуня. Християнство проникало вже і в.Україну.