Культура Візантії.
Культура. Окремий характер візантійській культурі надавало передусім християнство грецького обряду. Зовнішніми прикметами його були, з одного боку, глибока філософія грецьких отців церкви, з другого — багатство обрядових форм Василій Великий (ум 379 p.), Григорій Богослов (ум бл. 370 p.), Іоанн Зо-лотоуст (ум 407 р.) — це були ті «стовпи» грецької церкви, на чию науку оперлися організація та дух візантійської церкви. Виховані на класичній старовині, перейняті до глибини Христовою наукою, вони простували шляхи новому світові Пишні форми грецького богослужения захоплювали всіх. Посли Володимира Великого, вислані до Царгорода, оповідали князеві: «Прийшли ми до греків, і повели вони нас туди, де служать своєму богові І не знали ми, чи на небі були, чи на землі, бо нема на землі такого виду і такої краси, — не вміємо тобі того описати». Високо розвинулося у Візантії чернецтво, що свої початки принесло з Єгипту. Воно визначалося суворим аскетизмом, і численні монастирі мали величезний вплив на духовний розвиток народу. Замилування у релігійних диспутах давало підхожий грунт до творення релігійних сект і єресей (аріяни, несторіяни, монофізити, іконоборці), що викликали навіть криваві війни.
Під опікою церкви й цісарського двору розвивалося письменство. Візантія не перейшла такого знищення, як Захід, і її культура процвітала у неперервній лучності зі старовинним світом. Візантійські письменники були свідомі того, з гордістю вважали себе учнями класичного світу й старанно збирали та переховували пам'ятники давніх часів. Візантійські бібліотеки містили в собі неоціненні скарби давніх рукописів, а сотні вчених присвячували ввесь свій труд на те, щоб давню традицію списати й освітлити. Так постало безліч літературних збірників, коментарів, граматичних і мовних пояснень, витягів, перекладів, усяких підручників і причинків. Одним із найголовніших візантійських філологів був патріарх Фотій (820— 891), що залишив опис 280 почасти затрачених старовинних писань і словник грецьких істориків і промовців. Михаїл Пселл (1018—1079) склав енциклопедію всього людського знання, догматикою починаючи і кухарством кінчаючи. Тодішні філософи пильно займалися студіями над давніми грецькими письменниками, збирали їхні твори, списували учені коментарі, між іншим багато займаючись Гомером.

Багато представників мала історіографія. Ряд їх розпочинає Євсебій із Кесарії (ум. 340 p.), званий батьком церковної історії. Він перший дав хроніку церковних подій від заведення християнства, склав також всесвітню історію. Багато хроністів й анналістів займалися історією візантійської держави: вони працювали цілими десятиліттями, й один продовжував працю другого. Найвизначніші з них — Євнапій (бл. 400 р.) і його учень Зосіма (бл. 450 р.). В VI ст. найвизначніший був Про-копій із Кесарії, секретар Велізарія. Він брав собі за зразок історію Геродота і взагалі користувався старовинною літературою. У пізніших часах широко розвинулася історична біографія. На першому місці стоять тут цісар Константин Пор-фирогенет та Анна Комнін. Граматик Ієрокл склав опис 64 провінцій Риму з 935 містами.
У красній літературі перших століть бачимо наслідування класичних зразків. Тодішні поети залюбки брали собі теми з Гомера й ррзробляли різні епізоди «Ідіади». Ще в XII в. Іоанн Цесес склав поему «Іліака», в якій доповнював старовинний епос. З інших родів поезії особливо люблені були епіграми, якими поети реагували' на події щоденного життя. В епіграмічній формі складений також опис церкви св. Софії Павла Сіленціарія. Візантійський роман користувався радо міфологічними образами. В такому жанрі складений буколічний роман Лонга «Дафніс і Хлоя». Своєю літературною всесторонністю був відомий чернець Теодор Продром в ХН в., що складав сатири, листи, гімни, епіграми і між іншим віршований роман «Роданта і Досікл». Дуже високо стояла церковна поезія, як на це вказує мистецький Акафіст.
До незвичайного рівня дійшла візантійська архітектура. Вона була синтезою римського і елліністично-орієнтального будівництва, злучуючи в собі базиліку з центральною будовою, її архітвір — це св. Софія у Константинополі, яку побудували архітектори Ісидор з Мілета й Антемій з Тралл на доручення Юстініана Великого.
Найбільш оригінальні твори Візантія дала в церковному малярстві В образах святих мистці не зображували реальних постатей, а старалися викликати релігійно-містичний настрій. З технічного боку візантійське мистецтво використовувало всі умілості Сходу і Заходу і лучило їх у високі артистичні цілості Візантійський стиль поширився на цілому Балканському півострові, в Малій Азії і дальших східних провінціях держави, в Італії, а потім також у Східній Європі. Візантійська культура визначалася консерватизмом і середньовічній Європі передала цінності старовинного світу в новій християнській формі