Перша президентська каденція Б.М.Єльцина Розпад Радянського Союзу
Борис Єльцин, незважаючи на його всенародне обрання президентом і чималою популярністю, в умовах збереження союзного Центра залишався скоріше декоративною фігурою. Серпневий путч, що завдав удару одночасно й по Союзі, і по його президентові Михайлові Горбачову, і був для нового російського правлячого класу кращим подарунком. Влада Борису Єльцину впала просто в руки. Спроба повернутися назад, у СРСР стала поштовхом, що прискорив рух Росії до незалежності, а Єльцина поставила на вершину влади.
Горбачов зібравши останні сили спробував зупинити процес розпаду СРСР через відродження новоогарьовського процесу, усе ще сподіваючись на пакт республіканських еліт. На початку вересня йому вдалося домогтися згоди керівників десяти республік, включаючи і Єльцина, на організацію перехідних структур влади, що включала "клуб президентів" - Державна рада, нова Верховна рада, Міжреспубліканський економічний комітет. Одночасно почалася підготовка договору про Союз Суверенних Держав, у якому кожна республіка сама б визначила форму участі. Ця домовленість була схвалена на п'ятому позачерговому й останньому З'їзді народних депутатів СРСР 2-5 вересня. Але після з'їзду Єльцин запропонував свій варіант союзного договору, у якому по суті йшла мова про формування аморфного союзу за зразком ЄЕС із ослабленими функціями координуючих структур. Втім, у вересні Єльцин ще продовжував коливатися. У якийсь момент, здавалося, він вирішив все-таки взяти на себе функцію нового інтегратора.
Усі чекали, що скаже й зробить Єльцин. Висувалася ідея запропонувати Горбачову пост голови міжреспубліканського Верховної ради або створити спеціально для нього пост голови Вищого міжреспубліканського арбітражу, одночасно скликати З'їзд народних депутатів СРСР, який би обрав Єльцина президентом Союзу. Але цей сценарій міг бути здійснений при гнучкості провідних гравців, у першу чергу Горбачова і Єльцина. Але Єльцин, замість того щоб покінчити із тривалою паузою, незабаром після путчу зник з політичної сцени, залишивши всіх у здивуванні, - майже два тижні він був відсутній у Москві.
1 жовтня 1991 р., зібравшись в Алма-Аті, 12 з 13 республік парафували договір про економічне співтовариство. Здавалося, процес розкладання союзного простору буде припинений. Єльцин усе ще підтверджував свою підтримку нового Союзу - він не хотів виглядати основним сепаратистом.
Оголошення Єльциним російської програми економічної реформи 28 жовтня на V З'їзді народних депутатів Росії було вже очевидним поворотом убік суверенізації Росії. Висунута ним програма підривала основну ідею союзного договору.
На порядку денному чергової новоогарьовської зустрічі 14 листопада було одне питання: що створювати на місці СРСР - союзну державу або Союз суверенних держав? Горбачов запекло намагався вмовити всіх підтримати ідею союзної держави. Єльцин наполягав на Союзі держав, обґрунтовуючи свою позицію тим, що в державу Україна не піде, а на конфедерацію може погодитися. Після чотирьох годин обговорення зійшлися на тім, що нове утворення буде "конфедеративною демократичною державою". Знаменним на тім засіданні насамперед було байдуже поводження Єльцина, що здавався всім задоволеним, ні з ким і ні із чим не сперечався.. Поки всі сперечалися про нову формулу союзу, російські структури ставали правонаступниками СРСР. Самим головним для Єльцина в той момент було не стати самому ініціатором остаточного розвалу Радянського Союзу.
Результатом зустрічі було народження якоїсь досконало неможливої конструкції, у якій сполучалися елементи єдиної держави й конфедерації. Проголошувалося створення Союзу Суверенних Держав. Взаємини Горбачова і Єльцина стали визначати майбутнє Союзу. Вони були обтяжені багажем взаємних підозр, недовіри, навіть ворожості, що нагромадилися за роки їхнього знайомства й співробітництва. Зрозуміло, ця особиста непримиренність не могла не подіяти на взаємини двох центрів влади - союзного і російського, лише доповнивши їхню структурну несумісність.
Особисті відносини двох провідних лідерів зробили весь процес завершення історії Радянського Союзу більше хаотичним. Якщо Єльцин хотів зберегти свій вплив, він повинен був іти на розрив з Горбачовим. Цього вимагала його соціальна й політична база, що не підтримала б ніяких компромісів із союзним Центром. Один повинен був зникнути. Єльцин, у ході загальнонародних виборів отримав демократичну легітимність, і мав набагато більше шансів на консолідацію влади, нехай у рамках тільки Російської Федерації.
Після того, як 1 грудня Україна проголосувала за незалежність, подальші події було вже не зупинити. До цього моменту відцентрові тенденції настільки підсилилися, що перейти від цієї стадії розпаду до нового співтовариства було дуже складно, не виключене, що й неможливо.
Єльцин і Кравчук, прагнули скинути окови союзного Центра, що заважали їм двом, важливо було позбутися від намірів Горбачова створити над республіками нові координуючі структури.
Оцінюючи Біловезьку Пущу Єльцин сказав: "Біловезька угода, як мені тоді здавалося, потрібна була насамперед для того, щоб різко підсилити доцентрову тенденцію в Союзі, стимулювати договірний процес. Із цього можна вважати, що Єльцин, можливо, цілком щиро сподівався надалі реанімувати горбачовську ідею конфедерації, але вже під своїм початком і при вирішальній ролі Росії. "Ізоляціоністські" і "союзницькі" настрої явно боролися в ньому, мотивуючи суперечливі настрої й дії російського президента. Примітно, що Єльцин образився на Кравчука, коли той після Біловезької Пущі став стрімко створювати атрибути незалежності України. Можливо, неясне небажання повного розвалу Союзу, побоювання його наслідків у Єльцина були. Але навряд чи він замислювався над цим ґрунтовно.
Російському лідерові залишалося тільки поставити останню крапку - змусити себе провести завершальну розмову з Горбачовим. 25 грудня Горбачов підписав указ про складання повноважень президента СРСР. У підсумку Єльцин одержав від свого супротивника останній, але самий головний атрибут президентства - "ядерна валізка", тобто засобу контролю за стратегічною ядерною зброєю, а також секретні архіви КПРС. Так закінчилося протистояння цих двох політичних особистостей. 25 грудня в 19 годин країна почула останній, прощальний виступ Горбачова.
Отже, із Союзом було покінчено. Звичайно, велику роль в цьому відіграв Борис Єльцин, і інші, що прискорювали або сповільнювали процес розпаду й грали в складні ігри, у яких важко було (і насамперед їм самим) передбачати наступний хід, а тим більше його результати. Але особисті амбіції й устремління окремих учасників дії, як би не були вони важливі, були нерідко обрамленням більше глибоких тенденцій і протиріч. Останній удар по Союзі наніс серпневий путч. Після нього став неможливий і процес формування нового співтовариства, оскільки консолідація влади відбувалася на основі відштовхування від Центра й проголошення окремими республіками власного суверенітету. Утворилися нові суверенні держави на чолі, яких стали нові лідери одним з яких і був Борис Єльцин.