Соціально - економчний розвиток Білорусії
У радянський період Білорусь перетворилася в одну з провідних індустріально-аграрних республік СРСР. Промисловість розвивалася особливо швидко у післявоєнні роки, коли були збудовані великі підприємства з виробництва тракторів, автомобілів, штучного волокна і радіоапаратури. В цей час у Білорусі був створений потужний агропромисловий комплекс.
Розвивалося добування і переробка калійних солей, які давали майже половину хімічних добрив, що виготовлялися в колишньому СРСР. Сільське господарство Білорусі, володіючи лише 1,6% розораних земель колишнього Радянського Союзу, давало 33% всієї картоплі, 13% м'яса і 15% молока. [11. C. 56.].
Дезінтеграція Радянського Союзу паралізувала білоруську економіку, оскільки значна її частка залежала від стабільного постачання деталями і комплектуючими з інших радянських республік. Коли необхідні комплектуючі перестали надходити, багато заводів змушені були різко скоротити виробництво і звільнити велику кількість робітників. В середині 1990-х років уряд, намагаючись попередити можливий крах промислового виробництва, розпочав налагодження прямих економічних зв'язків з тими регіонами країн СНГ, в яких білоруські товари користувалися попитом і звідки в Білорусь надходили комплектуючі і сировина.
Політика уряду полягала в тому, щоб, базуючись на існуючій структурі сільського господарства і промисловості, перетворити країну в експортера сільськогосподарської сировини та обладнання.
Сучасна білоруська економіка, по визначенню ООН, має перехідний характер - від централізовано планованої до ринкової.
До початку 90-х Білорусь не функціонувала як цілісна економічна система, не мала національної економічної політики.
У перші роки незалежності партійно-бюрократична еліта країни зробила все можливе, щоб зберегти командну систему. Однак в умовах економічного спаду й розвитку ринкових відносин вона була змушена надати право підприємствам розпоряджатися частиною зробленої ними продукції для обміну на необхідну їм сировину, матеріали й дати часткову волю ціноутворенню.
Лібералізація господарської діяльності держпідприємств в умовах адміністративно занижених цін і, отже, товарного дефіциту, розвиток чорного ринку в сусідніх країнах - все це створило сприятливі умови для корупції. Економічна ситуація в країні продовжувала погіршуватися. В 1992-1994 р. ціни виросли в 32 рази, обсяг ВВП знизився на 20%. Власність і влада зосереджували в руках державної бюрократії, формувалася економічна модель олігархічного капіталізму, подібно до тієї, яка склалася в Росії.[11.C.75].
Протягом 1990-1994 р. рівень життя впав в 2-3 рази, значно виросло соціальне розшарування.
У пострадянський період ефективність виробництва в Білорусі знизилася ще більше. У світі відбулася зміна покоління техніки й технологій. Ефективність виробництва в розвинених країнах виросла. Багато товарів на світовому ринку стали ще дешевше, у той час як витрати на виробництво білоруських товарів ще більше зросли. Значна частина білоруських товарів експортувалася тільки за демпінговими цінами. Але високі темпи науково-технологічного прогресу в постіндустріальних країнах швидко змінювали співвідношення " ціна-якість" не на користь застиглих у своїй відсталості товарів білоруської промисловості й сільського господарства.
До кінця 1990-х років приватизація практично не здійснювалася, як і раніше існувала система державних замовлень і розподілу продукції. У період з 1992 по 1994 роки обсяги промислового виробництва скоротилися на 39%, інвестицій - на 54%, торгівлі - на 67%. Це зниження супроводжувалося швидким ростом інфляції і безробіття (в середині 1999 року було зареєстровано 96,9 тис. безробітних), зростанням дефіциту державного бюджету і платіжного балансу. [11.C.82].
Хоча президент О.Лукашенко оголосив у 1995 році про успіхи своєї політики стабілізації, МВФ піддав критиці фінансову політику Білорусі і скасував програму надання Мінську кредиту в 300 млн. доларів. Заснування у січні 1995 року митного союзу з Росією призвело до підвищення імпортних тарифів для білоруських споживачів з 5% до 20%, а пізніше - до 40%.
Згідно з офіційними даними, у Білорусі з 1997 року обсяги виробництва щорічно збільшуються на 7-10%, але це зростання в основному базується на виробництві товарів за держзамовленням, більшість яких залишаються не оплаченими. Відсутність структурних реформ призвела до послаблення підприємницького сектора і нестабільності банківського сектора економіки. Держава продовжує виплачувати субсидії сільськогосподарському сектору і зберігає контроль за цінами. Незважаючи на лібералізацію валютного ринку для приватних осіб наприкінці 1997р., держава зберігає контроль над обмінним курсом валют для підприємств та організацій, що призводить до відтоку іноземного капіталу.
Внаслідок економічної кризи в Росії у 1998 році Білорусь зазнала великих збитків у промисловості, торгівлі і сільському господарстві.
Білорусь, практично вичерпавши економічний потенціал моделі побудови "ринкового соціалізму" в одній окремо взятій країні, одночасно випала й з європейської матриці суспільного розвитку. З огляду на такий фактор, як зношеність активної частини виробничих фондів більш ніж на три чверті, історичний період, протягом якого білоруси мали можливість існувати при соціалізмі, варто думати є близьким до завершення.
Отже, економіка країни розвивається, за зразком радянської економіки тобто застосовується командно-плановий метод управління державне замовлення є пріоритетним, ринок не сам регулюється, а регулювання відбувається в ручному режимі, що є на мою думку негативним.