Зовнішня політика Білорусії
Розробка концептуальних основ зовнішньої політики Республіки Білорусь явно затяглася. У той час як сусідні країни вже позначили свої зовнішньополітичні переваги, і визначилися у своїх зовнішньополітичних пріоритетах у Мінська дотепер немає докладного документа, де були б авторитетно й розгорнуто викладені зовнішньополітичні устремління країни, дані реалістичні оцінки місця й ролі молодої держави в Європі й світі - з урахуванням тенденцій і перспектив розвитку сучасної системи міжнародних відносин.
Концепція зовнішньої політики Республіки Білорусь розробляється вже не один рік, але усе ще не погоджена. Останній з варіантів, що вийшов з надр Міністерства закордонних справ у червні 1997 року, спрямований в адміністрацію президента, і з тих пір про нього нічого не було чутно. Цей документ, як видно, призначений тільки для внутрішнього користування й не стане відомий широкій громадськості.
Зрозуміло, очікувати від такого роду розробок більше, ніж вони здатні дати, було б неправильно. Але за умови, що концепція опирається на об'єктивний, неупереджений аналіз явищ і процесів, на науково обґрунтовані прогнозні оцінки, вона здатна стати корисним орієнтиром для дипломатії. На жаль, про Концепцію зовнішньої політики Республіки Білорусь у її теперішнім формулюванні цього не скажеш.[4. C.287].
Насамперед у ній не систематизовані й не описані національні інтереси країни в області міжнародних відносин, які, властиво, і повинні визначати зовнішньополітичний курс. Не показана специфіка, самобутності Білорусії як суверенної європейської держави з відмінним зовнішньополітичним профілем. Немає в концепції й стратегічного бачення того, у якому напрямку розвивається система міжнародних відносин у Європі, як Білорусії краще вмонтуватися в нову європейську архітектуру й підключитися до інтеграційних процесів, що набирають силу, на континенті.

Більше чітке позначення зовнішньополітичних устремлінь можна знайти в промовах президента - особливо в його виступах на засіданнях колегії Міністерства закордонних справ. Олександр Лукашенко підкреслює, що "повноправному існуванню білоруської державності повинні відповідати багатовекторність, збалансований і прагматичний характер відносин з іншими країнами". А говорячи про національну й міжнародну безпеку, він визнав, що в цьому питанні "ми можемо говорити тільки про окремі розрізнені кроки, але не про системний і продуманий підхід" .
Дійсно, скільки-небудь цілісної стратегії в цих питаннях немає. Наприклад, явна антинатівська позиція уряду і президента супроводжується заявами про намір слідом за Росією й Україною укласти угоду або хартію Республіка Білорусь-Нато.
Відносини із країнами СНД є пріоритетом національної зовнішньої політики, підкреслюючи, що збереження й розвиток Співдружності відповідає життєво важливим інтересам білоруської держави. Майбутнє СНД президент бачить у поглибленні економічної інтеграції, створенні єдиного економічного й правового простору, координацію політичних зусиль, заснованих на взаємоповазі прав і інтересів країн-членів.
Однак, як відомо, останнім часом СНД переживає кризу, що може поставити під сумнів перспективи його розвитку. Позначається дефіцит довіри між державами-учасниками, деякі країни протидіють будь-яким спробам поглибити інтеграційні процеси. Зусилля Росії стимулювати їх сприймаються як спроби відновити єдиний Центр і відродити імперські амбіції.
Білоруське керівництво всерйоз стурбоване долею СНД і розробляє проекти його реформування. Мінськ фактично бачить майбутнє СНД як відродження Радянського Союзу. Офіційний Мінськ в рамках СНД намагається організувати загальний внутрішній ринок товарів, відтворити загальний науковий і культурний простір, спільно захищати зовнішньополітичні інтереси держав-членів Співдружності. Пропонується уточнити основні напрямки й масштаби співробітництва, увести принцип консенсусу при прийнятті рішень, а також установити механізм і тверді строки їхнього перетворення в національні законодавчі й нормативні акти. Всі члени Співтовариства зобов'язані звітувати за виконання спільно ухвалених рішень.
Росія послідовно розвиває військові зв'язки з Республікою Білорусь у грудні 1997-січні 1998 років це співробітництво піднялося на новий щабель: були підписані Договір про військове співробітництво й Угода про спільне забезпечення регіональної безпеки у військовій сфері, була затверджена Концепція спільної оборонної політики Білорусії й Росії. Мова в цих документах іде про формування єдиного оборонного простору, об'єднанні військових потенціалів, спільному оборонному замовленні. Останнім часом стало очевидним, що білорусько-російська інтеграція натрапляє на серйозні перешкоди. Сплеск інтеграційних очікувань, що супроводжував підписання Договору й Уставу Союзу Білорусі й Росії, пішов на спад у міру того, як у взаєминах сторін стали виявлятися все нові проблеми. Найбільш далекоглядні експерти, у тому числі закордонні , попереджали, що розвиток білорусько-російського союзу неминуче виявить різницю в підходах, що здатна загальмувати й навіть дискредитувати інтеграцію.
Як би те не було, але реформування економічних систем Білорусії й Росії усе помітніше не стикується один з одним, а в ряді випадків іде в різних напрямках, що викликає збої в інтеграційному механізмі.
Останнім часом тон російських засобів масової інформації при висвітленні внутрішньої ситуації в Білорусії і її зовнішній політиці стає усе більше критичним. Також на даний час відбувається і похолодання відносин Білорусії і Росії на фоні газових домовленостей.
У цілому ж білорусько-російська інтеграція, будучи явищем багатоплановим і неоднозначним, розвивається суперечливо й нерівно. Її необхідно звільняти від елементів декларативності й політиканства, переводячи її на реалістичні рейки взаємодії в тих областях, де вона дійсно продуктивна.
Відносини Білорусії із провідними європейськими організаціями й великими західними державами переживають не кращі часи. Ускладнення позначилися вже в середині 90-х років, але особливо різко виявилися після референдуму 1996-го, коли були прийняті виправлення й доповнення до конституції 1994 року. Захід став проводити стосовно Мінська підкреслено тверду лінію, демонструючи, що не схвалює змін у політичному житті країни. Виникли проблеми у взаєминах з Європейським союзом, Радою Європи, ОБСЄ, НАТО. Криза особливо поглибилася після президентських виборів.
Ще в березні 1993-го Білорусія подала заявку на вступ у Раду Європи. З тих пір Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) стежила за політичним розвитком республіки. В 1995 році група представників асамблеї спостерігала за проведенням парламентських виборів. По її завданню авторитетні юристи проаналізували, наскільки білоруське законодавство відповідає європейським стандартам, і відвідали Мінськ у травні 1996-го. Таким чином, перспективи вступу Республіки Білорусь у Раду Європи виявилися заблокованими.
Непорозуміння виникли й у взаєминах з ОБСЄ. Незавидне положення Білорусії й у відносинах з НАТО. Виступаючи в ролі самого непримиренного супротивника розширення НАТО на Схід і залишивши позаду навіть Росію по розжаренню антинатівської риторики, білоруські керівники не порахували потрібним - за прикладом Росії та України – вчасно зманеврувати, зробивши конструктивні кроки по формуванню нових відносин з альянсом, що грає усе більше значну роль у будівництві нової Європи. Тепер же, коли відносини досягли критичної точки, запізнілі спроби білоруської влади домогтися від НАТО укласти спеціальну угоду не мають успіху. У НАТО напевно розуміють, що вступ Польщі в альянс неминуче активізує зв'язки з Білорусією, тому що східна кордон зони відповідальності Північноатлантичного альянсу проходить по західній границі цієї країни. Багато чого буде залежати, однак, від того, чи придбає зовнішня політика Білорусії більше передбачуваний, послідовний і реалістичний характер. Білорусії варто було б проявляти надзвичайну обережність у своїх зовнішньополітичних пристрастях, щоб при несприятливому розвитку подій не потрапити в епіцентр нового протистояння й суперництва великих держав.
Нинішній уряд Білорусії, сам відгороджує республіку від міжнародного співтовариства й звужує діапазон конструктивних відносин з Європейськими країнами, США міжнародними організаціями в основному орієнтуючись на пострадянський простір. Американські політики дають білоруським керівникам зрозуміти й відчути, що Захід сприймає їхній нинішній курс однозначно негативно і його продовження буде мати несприятливі наслідки, для Білорусії.
Сьогодні, коли так необхідний багатовекторний погляд на зовнішню політику, високопоставлені урядовці нерідко відтворюють спрощене, ідеологізоване бачення Заходу й західних інститутів. У Мінську не цілком розуміють, яке місце в західній політиці займають питання прав людини й основних прав громадянина. Обвинувачення Білорусії в їхньому порушенні викликають бурхливу реакцію Мінська, добре знайомі зустрічні обвинувачення в "втручанні у внутрішні справи". Звичайно, США й Захід у цілому не можуть претендувати на монополію в розумінні суті прав людини й демократії, але, мабуть, є і якісь загальноцивілізаційний критерії, з якими треба рахуватися.
Нинішній стан відносин із Заходом і перспективи їхнього розвитку в Білорусії оцінюють по-різному. Незалежні білоруські експерти вважають, що очікування швидкого поновлення , та повноцінного конструктивного діалогу безпідставні.
У березні 2005 Євросоюз оголосив про намір прямо фінансувати «формування цивільного суспільства» у Білорусії. 10 березня Європарламент призвав «засудити існуючий білоруський режим як диктатуру». Рішення Європарламенту припускає створення теле- і радіостанції для телерадіомовлення на Білорусію, у тому ж році починає віщання Європейське радіо для Білорусі.
26 січня 2006 на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) була прийнята резолюція, що засуджує ситуацію в Білорусії напередодні президентських виборів. Незважаючи на активну підтримку російської делегації, Білорусія знову не одержала статус спеціально запрошеної в Раду Європи (якого вона була позбавлена в 1997). ПАРЄ призвала ввести проти Білорусії режим міжнародної ізоляції, що полягає у відмові надавати візи високопоставленим білоруським державним чиновникам і в той же час полегшити видачу віз простим громадянам.
13 грудня 2006 представник США Вільям Бренсік підняв питання про ситуацію із правами людини в Білорусії під час закритого засідання в СБ ООН. У той же день сенат США підтримав законопроект, у якому призвав президента США ввести додаткові санкції проти Білорусії.
19 грудня 2006 посол США в Мінську Кэрен Стюарт зробив заяву про те, що США не признає результатів референдуму про державотворення Росії й Білорусії. Ця заява була зроблена у відповідь на слова держсекретаря Союзної держави Росії й Білорусії Павла Бородіна, що висловився за проведення референдуму по об'єднанню двох.
12 січня 2007 Джордж Буш підписав закон, що продовжує ще на два роки санкції у відношенні Білорусії згідно «Акту про демократію в Білорусії» 2004 року. Закон, зокрема, санкціонує виділення матеріальних засобів опозиційним білоруським політикам і незалежним ЗМІ. В 2007 році з бюджету США на ці цілі виділено $27,5 млн.
Отже, розглядаючи зовнішню політику Республіки Білорусь можна зробити висновок, що після розвалу Радянського Союзу Білорусь звернула свою увагу на Росію, та країни СНГ оскільки всі економічні, соціальні, культурні центри більше тяжіли до пострадянських країн. Щодо відносин з країнами західної Європи, та США, можна стверджувати, що їхня співпраця є не конструктивною, світове співтовариство більше тяжіє до співпраці з громадськими організаціями, та опозиційними партіями, а на веде повноцінної співпраці з урядом, президентом та парламентом Білорусії.