Миротворча діяльність — це дії, направлені на те, щоб схилити ворогуючі сторони до угоди, головним чином за допомогою переговорного процесу. В арсеналі ООН є низка важелів впливу, які здатні схилити учасників протистояння, сісти за «круглий стіл». Це: ембарго на поставку зброї, економічна і військова блокада, застосування міжнародних санкцій тощо.
Загалом за весь період свого існування ООН (з 1948 р.) провела 63 операції з підтримки миру, в яких загалом узяло участь 83858 військовослужбовців з 119 країн (при тому, що всього держав-членів організації — 192). У статті 43 Статуту ООН наголошується, що «всі учасники Організації для того, щоб внести свій вклад у підтримку миру і безпеки, беруть зобов’язання надавати у розпорядження Ради Безпеки відповідно до її вимог і у відповідності з особливими угодами необхідні військові сили».
Разом з тим діяльність миротворчих місій досить суперечлива. Дуже важко визначити межу повноважень і прав «синіх беретів». Саме слово «миротворець» викликає безліч запитань, пов’язаних з методами і ціною досягнення миру. Одним з головних принципів діяльності Об’єднаних Націй, записаним у Статуті, є «невтручання у внутрішні справи будь-якої з держав». ООН у конфліктних ситуаціях виступає як третя сторона і її діяльність зводиться лише до сприяння знаходження компромісу, шляхів вирішення спірних моментів.
На практиці миротворець не має права застосовувати силу навіть для захисту цивільного населення, бо інакше він стане на бік однієї зі сторін, що є неприпустимим. У результаті нещодавніх подій у Косово, українці дізнались, що навіть під час прямої загрози життю миротворці не можуть застосовувати вогнепальну зброю, а тільки димові шашки. Дозвіл на її застосування видається лише у конкретних ситуаціях вищим командуванням, а тому буває запізнілим.
До того ж, варто взяти до уваги, що обмежені права миротворців часто роблять їх безсилими у конфліктах.
У складі міжнародних сил з підтримки миру в Косово — КФОР контингент наших військовослужбовців перебував з вересня 1999-го до липня 2000 року. Це 37-ма окрема спеціальна рота (108 осіб).
Основними завданнями підрозділу було: патрулювання зони відповідальності; чергування на блокпостах; супроводження конвоїв та сербського населення через «албанську» територію.
У вересні 1999 року — березні 2001 року в Косово побував 14-й окремий вертолітний загін (66 осіб).
А в грудні 2002-го — липні 2003 року — 92-та окрема аеромобільна рота (119 осіб) та 11-й окремий інженерний взвод (30 осіб).
Їх основні завдання: супроводження колон; патрулювання та підтримання порядку у зоні відповідальності; інженерна розвідка місцевості; забезпечення мобільності та безпеки; пошук та знешкодження вибухонебезпечних пристроїв на шляхах проходження колон, маркування мінних полів; будівельні роботи та надання гуманітарної допомоги.
У складі місії ОБСЄ з верифікації у Косово у грудні 1998-го — березні 2001 року побували 23 наших спостерігачі.
Знову ж таки, багатонаціональні сили КФОР у Косово також представлені нашим 1-м окремим спе-ціальним батальйоном чисельністю 180 осіб.
До складу контингенту також було включено 4 офіцерів спеціальної оперативної групи, які виконували завдання на посадах у штабах сил КФОР.
Український національний контингент поточної ротації було сформовано на основі 1-го парашутно-десантного батальйону військової частини А-1126 (смт. Гвардійське Дніпропетровської області).
Основні завдання контингенту: патрулювання; несення служби на блокпостах та спостережних постах; супроводження конвоїв та місцевого населення; охорона шкіл та церков.
Сьогоднішня місія в Косово спирається на резолюцію Ради безпеки ООН. Наступна, майбутня місія буде діяти, можливо, без такого мандату. В цьому сенсі перед Україною постане дилема. Тому що в даному випадку, з одного боку, в інтересах України продовжувати свою участь у миротворчій діяльності на Балканах. З іншого боку, є доволі політично ризикованим брати участь у тих миротворчих опера-ціях, які не санкціоновані Радою Безпеки ООН.
Але для України, як кажуть аналітики, це питання не вирішене, адже не з’ясований статус Косово і позиція України дещо розходиться з позицією ЄС щодо майбутнього краю. Київ за вирішення косовської проблеми у рамках ухвалених РБ ООН резолюцій.
Обмеженість у діях ООН звужує, а іноді й унеможливлює виконання покладених на неї функцій. Тому вирішення конфлікту залежить, перш за все, від позиції сторін і їх готовності до компромісу. А також від того, в якій частині світу знаходиться та чи інша країна, адже, на жаль, в наш час миротворча діяльність також залежить від геополітики.
Попри все найважливішим у діяльності ООН у кризових районах є підтримка миру, що передбачає забезпечення присутності персоналу Ор-ганізації у даному районі для запобігання можливої повторної ескалації конфлікту і з метою допомогти уряду у відновленні правопорядку.
Зважаючи на усе вищесказане, потрібно пригадати, що Україна є не тільки однією із засновниць ООН, але й активним її учасником. Наша держава уже шістнадцятий рік бере участь у миротворчих місіях ООН. Починаючи з 1992 року близько 30 тисяч військовослужбовців Збройних сил України взяли участь у миротворчих операціях. Торік українські військові частини перебували з миро-творчими місіями ООН у 10 країнах світу, зокрема, у Судані, Косово (181 військовослужбовець), Грузії, Демократичній Республіці Конго, Ефіопії і Еритреї, Придністров’ї, Ліберії (найбільший контингент — 301 особа), Афганістані та Іраку. А тому нашій державі потрібно замислитись над питанням: ким є миротворець ООН — стабілізуючим чинником у зоні конфлікту чи зручною мішенню?

Б.МАРШУК,
завідувач сектору взаємодії з правоохоронними органами, оборонно-мобілізаційної та режимно-секретної роботи Шепетівської РДА.