Наскільки кривавою була ця операція, можна судити з того, що в бою за райцентр Мілове загинуло 1066 радянських воїнів. На першому визволеному клаптику української землі загинув Герой Радянського Союзу капітан Феодосій Чегеров. Він кинувся під ворожий танк із зв’язкою гранат. Командир ескадрильї Іван Утюскін повторив подвиг Миколи Гастелло, направивши свій літак на скупчення ворожої техніки. Протягом 17 липня – 22 вересня 1943 року радянські війська розвинули перемогу, здобуту на Курській дузі, вийшли на землі України і здійснили ряд наступальних операцій по звільненню Лівобережжя.
З вересня 1943 року майже на 750-кілометровому фронті від Лоєва до Запоріжжя розвернулась битва за вихід до Дніпра і звільнення Києва.
Протягом вересня–листопада розгорнулась гігантська битва за Дніпро. Під безперервним вогнем артилерії і ударами авіації противника війська змушені були форсувати цю найбільшу на їхньому бойовому шляху водну перепону. Вода у річці кипіла від куль снарядів і бомб.
Ставка Верховного Головнокомандуючого поставила радянським військам завдання: захопити невеликий плацдарм у районі с.Великий Букрин. Двічі війська Воронезького фронту (з 20 жовтня – Першого Українського) під командуванням генерала М.Ватутіна здійснювали спробу прорвати оборону ворога і розгорнути наступ на Київ. Але безуспішно. Тільки у боях за Букринський плацдарм загинуло 250 тисяч радянських воїнів.
У зв’язку з невдачею Ставка вирішила значну частину військ (понад 200 тис.) таємно передислокувати на північний, більш зручний, плацдарм поблизу с.Лютіж за 30 кілометрів від Києва.
На напрямі головного удару було зосереджено понад 2000 гармат і 500 установок реактивної артилерії («катюша»).
Третього листопада 1943 року з району Лютезького плацдарму почався вирішальний наступ. Жорстокі бої точилися день і ніч. Під час нічних наступів танки 3-ї армії Рибалка у бойову порядку рухались з увімкнутими фарами, під звуки сирен.
Шостого листопада 1943 року Київ був звільнений від ворога. Тисячі воїнів були удостоєні урядових нагород, 2438 солдатам і офіцерам присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Серед них наші земляки — шепетівчанин Сергій Іванович Климович та уродженець с.Ленковець Шепетівського району Іван Михайлович Поліщук (посмертно).
З 24 грудня 1943-го по 17 квітня 1944 року розгорнулася гігантська битва на Правобережній Україні, у якій брали участь 1-й, 2-й, 3-й та 4-й Українські фронти під командуванням генералів М.Ф.Ватутіна, І.С.Конєва, Ф.Я.Малиновського, Ф.І.Тоблухіна. Бойові дії розгорнулися на 1400-кілометровій смузі – від Полісся до берегів Чорного моря. Було розроблено 10 стратегічних наступальних операцій: Житомирсько-Бердичівська, Кіровоградська, Корсунь-Шевченківська (отримала назву «другий Сталінград»), Ровенсько-Луцька, Нікопольсько-Криворізька, Проскурівсько-Чернівецька, Умансько-Батошанська, Березнеговато-Снігирівська, Поліська, Одеська. За чотири місяці було розгромлено все південне крило Східного фронту фашистів, радянські війська з боями просунулися на 250-450 кілометрів, форсували дві могутні ріки – Південний Буг і Дністер, вийшли до південно-західних кордонів СРСР і перенесли бойові дії за кордон.
У квітні–травні 1944 року Червона Армія зламала міцну оборону противника в Криму, ущент розбила майже 200-тисячне угруповання фашистських військ і звільнила Крим.
У розпал наступальної операції влітку почався наступ у західних областях України. У результаті Львівсько-Сандомирської операції було звільнено Львів, Перемишль, Станіслав (нині Івано-Франківськ), Рава-Руська. А під час Східно-Карпатської, Карпатсько-Дуклінської та Карпатсько-Ужгородської операцій (8 вересня – 28 жовтня) звільнено західні області України та Закарпаття.
Отож, Україна була повністю звільнена від загарбників.
Страшні сліди залишила війна. Кожен клаптик української землі политий кров’ю радянських воїнів, усіяний їхніми кістками.
Ціна перемоги для України 8 млн. людських життів. Вона дала армії і флоту понад 7 млн. воїнів. Кожен другий з них поліг на фронтах, кожен другий з тих, хто вижив, прийшов додому інвалідом, 2,4 млн. українців гітлерівські окупанти вивезли на роботи до Німеччини. Сумна і страшна статистика.
Та не втратив український народ у кривавих битвах прагнення до життя, до духовного відродження.

Л.ЮХИМОВИЧ,
науковий працівник краєзнавчого музею.