Подальша доля народу тісно й незримо пов’язана з його корінням, яке йде далеко у глиб віків. Тому не даремно уже тривалий час побутує теза: без історії немає майбуття. Особливо вона актуальна щодо сьогодення України. Адже прагнучи якомога швидше сягнути нових обріїв поступу вперед, ми, раз по раз озираючись на пройдене, з прикрістю визнаємо прогалини, втрати, досі нерозкриті «білі плями» в історії.
Не винятком у цьому процесі є й Шепе-тівщина. Благо, що знаходяться люди, які подвижницьки докопуються до істини, прагнуть, щоб з плином часу не замулилось джерело нашої пам’яті.
От і краєзнавець Олександр Леонідович ЛУКАШЕНКО присвятив дослідницькій робо-ті, пошукам маловідомого в нашій історії не один рік. Найбільш важливою в тому і найбільш актуальною, як на наш час, є тема дослідження «білих плям» періоду Великої Вітчизняної війни. Саме вона й стала предметом нашої розмови.

— Олександре Леонідовичу, Ви провели значну пошукову роботу щодо встановлення імен і прізвищ загиблих у роки Великої Вітчизняної війни. Чи багато у Вас знахідок?
— Дійсно. Ця тема мені не дає спокою уже багато років. Отож тривалий час веду пошукову роботу із встановлення імен та прізвищ тих, хто в роки війни 1941-1945 років віддав своє життя за визволення нашого краю від німецько-фа-шистських загарбників. Шепетівщина як у перші дні війни, так і в січні-березні 1944 року стала ареною жорстоких боїв. Проте окремі події тих днів до цього часу нам невідомі. А деякі факти замовчуються і до сьогоднішнього дня. Боляче й те, що в цьому напрямку нічого не робиться. Шепетівщина — єдина в області, яка до цього часу не підготувала й не видрукувала історії краю.
Внаслідок проведеної пошукової роботи я встановив імена і прізвища пілотів, які загинули в перші дні війни у небі над Шепетівщиною. Всього на даний час встановлено 42 прізвища, про деякі хочу сповістити нашим краянам.
Так, на території Судилківської сільської ра-ди загинули Ф.П.Колесников, І.І.Гончаренко, Г.К.Кузькін, Є.М.Козовенко, К.Я.Усачов, на території Хролинської сільської ради – П.І.Лагутенко, М.А.Георгієв, О.В.Большаков, М.І.Проскурін, П.І.Скорик, М.В.Ведерніков, М.Н.Гуськов та інші.
Крім того, в перші дні війни загинули й досі значаться, як такі, що пропали безвісти, жителі Шепетівки: Володимир Васильович Березюк, Василь Савович Завадинець, Микола Васильович Мельник, Борис Феодосійович Андрощук, Михайло Кирилович Васильчук, жителі села Судилкова Олександр Кіндратович Артерчук, Василь Корнійович Войтюк. А насправді усі вони загинули 17 жовтня 1941 року під час боїв біля селища Самбек (це між Ростовом та Таганрогом), де і захоронені.
Встановлено імена військовополонених Шепе-тівського концентраційного табору Сергія Петровича Салюка, Івана П’янковського, Петра Білоко-ня. Про це повідомлено їхнім рідним. Усі вони значаться, як такі, що пропали безвісти. На даний час із села Терновка Вінницької області відгукнулися рідний брат та сестра безвісті зниклого Івана П’янковського. Вони виявили бажання приїхати на могилу брата. Щодо багатьох інших, то також написані листи за місцем їхнього народження, і я чекаю відповіді.
— А тепер щось потрібно зробити з увічнення їхньої пам’яті?
— Безумовно, необхідно зробити все можливе, щоб імена загиблих були увічнені. Уже сьогодні їхні імена необхідно занести на обеліски загиблих. Це стосується як Шепетівської міської ради, так і органів місцевого самоврядування району. Прізвища загиблих при зверненні я повідомлю.
Крім того, на могилі Героя Радянського Союзу В.В.Шарова у селі Білокриниччі необхідно вибити імена та прізвища членів екіпажу літака — О.К.Каткова та М.Й.Йолкіна.
Також ми повинні вшанувати пам’ять бійців 252-ї, 288-ї армійських штрафних рот 148 стрілецької дивізії, які першими 27 січня 1944 року увійшли в Шепетівку, а пізніше на південно-західній околиці обороняли місто і майже всі загинули. Я вважаю, що там необхідно поставити обеліск.
А ще під час війни у Шепетівці фашистські загарбники, зокрема при відступі, розстріляли лікарів, значна частина яких була членами Шепе-тівського підпілля. Їх пам’ять також необхідно вшанувати, відкривши на території лікарні обеліск.
У зв’язку з темою нашої розмови хотілося б зазначити й таке. Свого часу, до святкування 30-річчя Перемоги, в навчальних закладах міста і району було утворено музеї бойової слави. На жаль, на початку дев’яностих років багато з них були закриті, а стенди, фотографії, які експонувалися там, просто зникли. Це неприпустимо, бо це втрата документального свідчення нашої історії, минулого, яким би воно не було. Ці музеї необхідно відновити, щоб вони могли функціонувати й слугувати збереженню історичної спадщини.
— Чи можуть чимось допомогти у справі вивчення «білих плям» нашої історії у громадах району, в місті?
— Безумовно можуть, бо вся проведена мною пошукова робота не обходилась без допомоги сільських громад. Жителі сіл району добре пам’ятають події війни. Вони точно вказували мені, коли і де впав підбитий літак. Також розповідали про подробиці тих подій. Значна підтримка була надана сільськими головами сіл Пліщина, Судилкова, Вербовець. Цю роботу необхідно продовжувати, щоб у нашій історії не було «білих плям».
Крім того, усім нам потрібно добре знати минуле нашого краю і на ній виховувати підрос-таюче покоління. І дуже прикро читати в районній періодиці публікації, у яких невірно висві-тлюються події тих днів, вказуються дати звільнення населених пунктів, які не відповідають дійсності. Тут своє слово повинні сказати й викладачі історії. У цій роботі необхідна й фінансова підтримка, оскільки необхідно вести велике листування з різними архівними органами та окремими громадянами.
— Тобто гідна зустріч славної 65-ї річниці Великої Перемоги вимагає ще неабиякої копіткої роботи?
— Я вже частково про це говорив. Ми в боргу перед тими, хто віддав своє життя в ім’я Великої Перемоги. Насамперед ми повинні в належному стані зберігати ті пам‘ятники та обеліски, які, як безмовні свідки тих далеких днів, стоять на теренах Шепетівщини. І не приурочувати це до відповідних дат, а робити це постійно. Треба, щоб кожен, кому доведеться бути біля пам’ятника чи обеліска, міг сказати, що тут бережуть пам’ять про тих, хто загинув у роки війни. Слід відновити діяльність музеїв, які були утворені в учбових закладах, на підприємствах міста і ра-йону. Необхідно нарешті вирішити проблему випуску книги з історії Шепетівщини.
Є у нас місцева телекомпанія «Шанс», але, на жаль, вона не порушує теми героїчного минулого нашого краю. Було б доречним створення окремої програми на каналі студії, де можна було б порушувати цю тему, показувати Шепетівку і район у контексті збереження старожитностей, зокрема, пам’яті про події Великої Вітчизняної війни. Думаю, ініціаторами тут повинні бути краєзнавчий музей, громадськість, словом — люди, не байдужі до долі й історії своєї землі.

Інтерв’ю вів Володимир НИТКА.