Похід селян у Таврію за волею» (1856 р.)
Але й після придушення «Київської козаччин селянський рух не припинився. Уже незабаром після закінчення Кримської війни, у квітні 1856 p., почався новий його спалах, що дістав назву «похід селян у Таврію за волею». Приводом до непокори поміщикам і масових утеч селян до Криму стали вперті чутки, які з швидкістю блискавки поширювалися по селах, про те, що начебто цар закликає поміщицьких селян заселяти зруйновані в час війни місцевості Криму і за це обіцяє їм волю, допомогу і високу поденну плату за казенні роботи. Так, в Ізюмському повіті на Харківщині котилася чутка, що десь за Дніпром, в Херсонських степах на горі сидить цар і роздає волю. А в Катеринославській і Херсонській губерніях також розносилася чутка, що на Перекопі в золотій шапці сидить цар і всім, хто приходить, роздає волю, а ті, хто не з'явиться або спізниться, залишаться по-старому в панській неволі.

МІСЦЕ Й РОЛЬ ЛЮДИНИ В ІСТОРІЇ

Важливе місце в філософії історії займає проблема місця й ролі людини в історії.
Людина – це вільна особа, яка має права і можливості сама визначати свої життєві цілі, вибирати напрями діяльності, свій добробут і суспільний статус. Вона, на мою думку, займає визначальне місце в історії. Роль особистості в історії надзвичайно велика, зокрема видатної особистості. Своїми діями, вчинками людина здатна впливати на перебіг історичних подій. Кожна людина є відповідальною перед історією, і в цьому є елемент ризику, пов’язаний із вирішенням особою питань історичного розвитку, бо перебільшення ролі людини може призвести до викривлення розуміння історичного процесу в теорії і до значних деформацій на практиці.
Я вважаю, що хід історичного розвитку призводить до наростаючої суверенності особистого існування та поглиблення її ролі у загальному способі людського буття. Всі історичні події розвиваються і проявляються через людину і завдяки їй.

Депортация кримських татар 18 травня 1944 року

Згідно з графіком депортації, вона мала розпочатися рано вранці 18 травня. Проте в деяких місцях акція розпочалася вже 17 травня.
Перш за все, треба звернути увагу на те, як кримським татарам оголошувалося, що вони з цього моменту – люди поза законом. Тобто про те, що з ними можна робити все, що завгодно без суду і слідства, що вони втрачають право жити у своєму домі, на своїй землі. Суть такого вироку, при всій його жахливості ще можна було б осмислити, якби жертвам роз’яснювали нормальними людськими словами сенс того, що відбувається. Але в тому то і справа, що вирок промовлявся злобним, загрозливим тоном, однією-двома уривчастими фразами, після чого на питання вже не відповідали, поспішаючи перейти до справи. Ось як згадує ці страшні хвилини свого життя Халіде Чуб: “Я дуже добре пам’ятаю ті страшні дні депортації, тому що забути це неможливо. Пам’ятаю все: як прийшли вранці солдати і вивели нас, нічого не розуміючих, як везли нас в брудних вагонах, як худобу. Пам’ятаю, як ми мучились від голоду, як помирали люди”.

Промислова революція та її вплив на формування індустріального суспільства
В останні десятиліття 19 ст. капіталізм вступив у нову добу свого історичного розвитку. Внаслідок перемоги буржуазних революцій у країнах Західної Європи і США протягом століття (із 70-х років 18 ст. до 70-х років 19 ст.) утвердилося політичне панування фінансово-промислової буржуазії, а це у свою чергу відкрило широкі можливості для швидкого розвитку продуктивних сил. Промислова революція, яка відбулася в умовах вільної конкуренції, викликала небачений вибух технічного прогресу. А він у свою чергу докорінно змінив структуру капіталістичного господарства та його організаційні форми. У контексті зазначеного слід мати на увазі, що технічний прогрес охопив передусім важку промисловість, змінивши співвідношення між двома основними підрозділами економіки, а саме: виробництвом засобів виробництва й виробництвом предметів споживання. Переважати стали металургія й машинобудування. Бурхливо йшло зростання продуктивності праці, зумовлене науково-технічними відкриттями, принциповими змінами в технології виробництва, а також виникненням нових, високопродуктивних галузей індустрії. Капіталізм у повному розумінні цього слова вступив у „вік електрики” і у „вік сталі”. Перехід до масового виробництва сталі забезпечив значне зростання машинобудування, усіх видів транспорту, особливо залізничного й морського.

Уже 6 лип¬ня 1917 р. з Києва у Петроград прийшла телеграма, в якій Ге¬неральний секретаріат (уряд) Центральної Ради спішив запев¬нити Тимчасовий уряд у своїй «найенергійнішій підтримці» «про¬ти спроб більшовиків повалити владу законного коаліційного мі¬ністерства». А голова Генерального секретаріату В. К. Винниченко заявив на зборах громадських організацій Києва, що «українська демократія» засуджує більшовизм і, щоб не допустити його перемо¬ги у Петрограді, готова не тільки припинити відправку туди хліба, а й «провести відторгнення України». Щоб довести свою лояльність Тимчасовому урядові, Центральна Рада поспішила публічно відме¬жуватися від виступів у Києві 4 тис. солдатів-українців, які об'єдна¬лися в окремий полк і вимагали їх офіційного визнання українським полком ім. гетьмана П. Полуботка. Така байдужо-нейтралістська позиція Центральної Ради розв'язувала руки штабу Київського військового округу, і він з допомогою вірних йому військ розправив¬ся із полуботківцями.

Умови Версальського миру. У квітні було завершено розробку тексту договору з Німеччиною. її делегацію було викликано до Парижу для його вручення. Спроби німецьких дипломатів внести хоч якісь зміни до цього документу були відхилені, і 28 червня 1919 р. у Версалі підписано мир, який став основою післявоєнного врегулювання. В текст договору, за наполяганням Вільсона, було вміщено статут Ліги націй.
За договором Франції поверталися її землі - Ельзас і Лотарингія, а також передавалися вугільні шахти Саару, однак цей район на 15 років переходив під управління Ліги націй. Німеччина передавала Польщі Познань, частину Верхньої Сілезії, райони Померанії та Східної Пруссії, яку відділяв від території Німеччини так званий "польський коридор", що відкривав Польщі вихід до Балтійського моря. Бельгія отримувала округи Ейпен, Мальмеді і Морене після плебісциту, Данія - північну частину Шлезвігу; Ме-мель (Клайпеда) переходив у відання держав-переможців (у 1923 р. приєднаний до Литви), а Данціг (Гданськ) оголошувався "вільним містом" під захистом Ліги націй.

Українське питання" на Версальській конференції . Загарбання Польщею Східної Галичини й Волині не дістало належної оцінки на Паризькій мирній конференції. Не прийнявши формального рішення, керівники Антанти і США фактично визначили долю цих західноукраїнських земель на користь Польщі. На тому, щоб передати їх під владу Польщі, особливо наполягали Франція і США. При цьому вони ігнорували виступи українських представників у західних країнах про природне право українського народу на самовизначення.
З більшим розумінням до вирішення українського питання на Паризькій мирній конференції поставились англійці. Це пов'язують, зокрема, з тим, що радником британського міністерства закордонних справ у справах Галичини був Л.Намієр, родом з України.

КРАЇНИ АФРИКИ
Країни Північної Африки — Алжир, Туніс, Марокко (ці три країни іноді називають країнами Магрібу), Лівія та Єгипет на початку XX ст. перебували в колоніальній залежності. Країни Магрібу в складі французької колоніальної імперії мали різні статуси. Алжир був колонією, а Марокко і Туніс протекторатами, в яких існували свої уряди, що підпорядковувалися французьким генеральним резидентам. В північній і частині південної території Марокко знаходилися колоніальні володіння Іспанії.
Алжир. В період першої світової війни Франція активно використовувала матеріальні і людські ресурси Алжиру, що викликало невдоволення його народу. Це спонукало французький уряд прийняти в 1919 р. Декрет, який урівнював французів і алжирців у сплаті податків, надавав виборчі права землевласникам, купцям, інтелігенції, військовослужбовцям, чиновникам при виборах в органи самоуправління. Але корінне населення не отримало прав громадян Франції.
В 1920 р. в Алжирі виникла перша політична організація "Молодий алжирець", що боролася проти расової дискримінації, за представництво Алжиру у французькому парламенті та ш. Тоді ж виникла Алжирська федерація Французької комуністичної партії, в 1934 р. вона стала самостійною компартією Алжиру і виступила за повну незалежність країни. В червні 1936 р. мусульманські угрупування створили мусульманський конгрес. Він підтримав уряд Народного фронту у Франції, який надав корінному населенню деякі демократичні свободи.
Туніс. Після першої світової війни спостерігається процес національно-патріотичного піднесення в Тунісі. В 1919 р. тут виник ряд політичних організацій і партій, найбільш впливовою з яких була Ліберально-конституційна партія "Дустур" ("Конституція"). її програма не передбачала докорінних соціальних перетворень і не вимагала незалежності, але партія, завдяки боротьбі з колоніальним гнітом, здобула популярність.

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ

Київське наслідство
Хоча «отчинне» право закріплене на зїзді в Любчі ніби промощувало шлях до київського стола синові Святополка Ярославові, але в тому випадку сталося зівсім інакше. Відчуваючи настрої серед князів і громадянства, Ярослав навіть не пробував посягати по Київ. Саміж кияни, що їм так вївся в печінки Святополк, вислали послів до Мономаха й запропонували йому сісти на київському столі. Мономах не приняв пропозиції зразу, але по короткому ваганню погодився. Його популярність як герою протиполовецьких походів і взагалі сила примусили мовчати навіть тих, що моглиб підняти до Києва не менше чи більше оправдані претенсії. Мовчали Святополковичі, не обзивалися й Святославичі, що мали погану славу половецьких союзників.
Вїзд Мономаха до Києва відбувся на пятий день по смерти Святополка. Йому назустріч вийшов митрополит Никифор з єпископами й усіми киянами і «всі були раді й ворохобня затихла».
Нераді були тільки ті, що вважали себе покривдженими. Найгрізнішим був Ярослав Святополкович, що сидів на Волині. Проти нього забезпечився Мономах союзом з його сусідами. Свого сина Романа одружив з дочкою Володаря Ростиславича, дочку свою Агафію видав за городенського князя Всеволода Давидовича. Рівночасно заключив Мономах союз з Святославичами, що й запевнило йому спокій та безпеченство перед можливими посягненнями Ярослава.
Але до боротьби з Ярославом Святополковичем всетаки прийшло. Не знаємо її безпосередньої причини, але бачимо Ярослава обложеного у Володимирі як піддається силам Мономаха. Правда, ця піддача була нещира і Ярослав безпосередньо по ній починає дальшу боротьбу з Мономахом. Для цього закликає собі мадярів а відтак поляків, а поки ті рішилися на щонебудь, Мономах зайняв Волинь і передав її свому синові Романові. По його смерти обняв Волинь другий Мономахович Андрій.

ІНДІЯ
Британський імперіалізм використовував в роки першої світової війни людські і матеріальні ресурси Індії, що значно погіршило становище народних мас. Загострення протиріч між Великобританією і Індією спонукало нове піднесення національно-визвольного руху. Міністр в справах Індії Монтегю і віце-король Челмсфорд провели в 1919 р. реформи, якими закріплявся колоніальний статус Індії. Тоді ж у 1919 р. був прийнятий британським парламентом закон Роулетта, що передбачав застосування репресій проти учасників національно-визвольного руху. Такі дії колоніальної влади привели до спалаху масового протесту в країні. Значною подією цього руху був масовий мітинг в м.Амрітсар (Пенджаб) в квітні 1919 p., розстріляний англійськими колоніальними військами. Почалися також виступи в Бомбеї, Мадрасі, Ахмадабаді, Калькутті та інших містах Індії. Керівництво рухом очолив Індійський національний конгрес (ІНК) — найбільша політична партія, що виникла ще у 1885 р. і стояла на позиціях ненасильницької боротьби проти колоніального режиму. Після амріт-сарського розстрілу ІНК закликав до громадянської непокори (відмова працювати в закладах колоніальної адміністрації, представництвах компаній, підприємствах, бойкотування англійських товарів та ін.).