Перша президентська каденція Б.М.Єльцина Розпад Радянського Союзу
Борис Єльцин, незважаючи на його всенародне обрання президентом і чималою популярністю, в умовах збереження союзного Центра залишався скоріше декоративною фігурою. Серпневий путч, що завдав удару одночасно й по Союзі, і по його президентові Михайлові Горбачову, і був для нового російського правлячого класу кращим подарунком. Влада Борису Єльцину впала просто в руки. Спроба повернутися назад, у СРСР стала поштовхом, що прискорив рух Росії до незалежності, а Єльцина поставила на вершину влади.
Горбачов зібравши останні сили спробував зупинити процес розпаду СРСР через відродження новоогарьовського процесу, усе ще сподіваючись на пакт республіканських еліт. На початку вересня йому вдалося домогтися згоди керівників десяти республік, включаючи і Єльцина, на організацію перехідних структур влади, що включала "клуб президентів" - Державна рада, нова Верховна рада, Міжреспубліканський економічний комітет. Одночасно почалася підготовка договору про Союз Суверенних Держав, у якому кожна республіка сама б визначила форму участі. Ця домовленість була схвалена на п'ятому позачерговому й останньому З'їзді народних депутатів СРСР 2-5 вересня. Але після з'їзду Єльцин запропонував свій варіант союзного договору, у якому по суті йшла мова про формування аморфного союзу за зразком ЄЕС із ослабленими функціями координуючих структур. Втім, у вересні Єльцин ще продовжував коливатися. У якийсь момент, здавалося, він вирішив все-таки взяти на себе функцію нового інтегратора.

Причини перемоги більшовиків у громадянській війні:
- політичні прорахунки їхніх противників щодо селянства, розкол сил опозиції, терор проти населення;
- прорахунки опозиції у національному питанні, відмова у підтримці національних рухів;
- неузгодженість дій сил опозиції, амбіційність їхніх лідерів, спроба спиратися на сили інтервентів, вузькість соціальної бази руху опозиції;

Липнева криза. Повстання більшовиків. Кадети вирішили створити штучну політичну кризу, використавши для цього українське питання. Зокрема, вони були проти угоди з Українською Центральною Радою, яку уклала делегація на чолі з Керенським, Церетелі й Терещенком. В знак протесту вони подали у відставку.
У цей час найбільш радикальні члени більшовицької партії Лаціс, Подвойський, Невський стали ініціаторами збройного виступу. Головною ударною силою були бійці Першого кулеметного полку. За підтримки робітничих дружин вони спробували
встановити контроль над містом і оволодіти Петропавлівською фортецею.
Вважаючи повстання передчасним, Ленін доклав зусиль, щоб спрямувати виступ у мирне русло і відвернути удар владних структур від більшовицької партії, як організатора заколоту. 4 липня було організовано мирну демонстрацію під гаслом "Вся влада Радам!". Урядові сили розстріляли демонстрацію. Двовладдя в Росії скінчилось. Більшовиків було засуджено як шпигунів Німеччини і зрадників інтересів Росії.
Після ліквідації двовладдя було сформовано новий склад Тимчасового уряду на чолі з О.Керенським, який було оголошено "урядом порятунку революції".

Брусиловський прорив.
Брусиловський прорив. Битва на р. Соммі. Німецькі командувачі вважали, що перемогу на сході забезпечено і час братися за противників на заході. 21 лютого 1916 р. німецькі війська на ділянці фронту довжиною 40 км перейшли у наступ. Йому передувала нищівна артилерійська підготовка. Сталевий дощ не залишав нічого живого. Небаченої сили удар спрямовувався проти фортеці Верден. Добре укріплена, вона становила осердя оборони французів. Щоразу, коли німецька піхота піднімалась в атаку, її зустрічав кинджальний вогонь. За кілька місяців кровопролитних боїв німцям удалося заглибитись в оборону французів лише на 7 км. Прорвати фронт чи бодай заволодіти Верденом німці не змогли.
Сили протиборствуючих сторін виснажувались з кожним днем. Франція очікувала допомоги від Росії та Англії. Дійсно, 4 червня російські армії під командуванням генерала Олександра Брусилова після сильної артилерійської підготовки прорвали авсро-німецький фронт. Незабаром вони знову зайняли більшу частину Галичини й Буковину, досягли Закарпаття. Лінія фронту витягнулась майже на 400 км, а глибина просування становила 60-100 км. Німецьке командування спішно знімало війська на заході й перекидало їх на схід. На боці Антанти 16 серпня у війну вступила Румунія, однак одразу ж була окупована ворожими військами, що подовжило фронт ще на 500 км.

КІНЕЦЬ СТАЛІНЩИНИ (1945-1953)
Труднощі післявоєнної відбудови
Перемога над фашизмом у другій світовій війні народам світу далася дорогою ціною. Особливо великі втрати поніс Радянський Союз. За далеко неточними даними у війні загинуло понад 24 млн. громадян Радянського Союзу. Було зруйновано сотні міст, 70 тис. сіл, ЗО тис. промислових підприємств, національне багатство зменшилось на третину.
Одним з наслідків другої світової війни було розширення кордонів Радянського Союзу. На Заході до СРСР відійшла частина Східної Пруссії з Кенігсбергом (сьогодні Калінінград), від Фінляндії було відібрано м.Петсамо (Печенга). Після приєднання Закарпаття вперше майже всі українські етнічні території об'єдналися в складі УРСР.
Було приєднано Туву, яка до 1944 р. була самостійною державою, а також південну частину острова Сахалін та Курильські острови, які з 1905 року належали Японії.
Здійснюючи відбудову народного господарства, керівництво СРСР, ігнорувало міжнародний досвід. Країни Західної Європи відбудову економіки здійснювали в такій послідовності: стабілізація національної валюти, відбудова доріг, шляхів сполучення і засобів зв'язку, розвиток сільського господарства, харчової промисловості, рекунструкція і технічне переозброєння промисловості на базі прогресивних технологій і науки. Такий процес відбудови був менш болісним для народних мас і значно швидше задовольнялися найбшьш життєвонеобхідні потреби.